Джон Гришем - Бар «Когут»

— Так, пане,— відповів Марк. — Ви адвокат?

— Еге ж. Ви вже маєте адвоката?

— Ні, пане, не маємо.

— Можна глянути вашу повістку?

Марк передав йому папірець, і той, насупившись, прочитав. Відтак дістав бізнес-картку й вручив Марку. Престон Клайн, повірений у судових справах.

— Тут вам потрібен адвокат, — сказав він. — Мій гонорар — тисяча баксів. Готівкою.

— Ого, а що так дорого? — вразився Марк. Тодд став поряд із ним і додав:

— Я його друг.

— Синку, тобі ж буде вигідніше, — сказав Клайн. — Я збережу тобі купу грошей. Якщо визнаєш себе винним, то на рік відберуть права, але до того ти проведеш деякий час у буцегарні. А я, можливо, зможу все це утрясти.

Клайн був не такий витончений, як Даррелл Кромлі, але наразі це було неважливо.

— У мене є чотири сотні готівкою,— промовив Марк.— Решту можу віддати пізніше.

— Гаразд, — погодився Клайн, — Але обов’язково до призначеної тобі дати суду.

— Якої ще дати суду?

— Дивись, зараз ми підемо до судді, його звати Канту, той ще упертюх. Я з ним побалакаю, а ти помовч, доки я не скажу. Канту проведе звичайну процедуру, ну, всі ці формальності, а потім ти скажеш, що не винний. Тоді він призначить справу на слухання десь через місяць, і це дасть мені час виконати свою роботу. Я ж так розумію, ти дійсно дмухнув нуль-одинадцять?

— Так, пане.

— Маєш готівку?

Марк сягнув у кишеню і дістав гроші. Він простяг Клайну чотири сотенних купюри, які той хутко вхопив.

— Ходімо оформлятися.

— А мені з вами можна? — спитав Тодд.

— Авжеж. Звіринець відкрито для всіх.

Усередині роїлися біля бар’єру юристи, а за ними спостерігали понад десяток відвідувачів. Клайн скерував Марка до місця в першому ряді і дістав зі свого обшарпаного портфеля якісь бланки.

— Це наш із тобою договір про юридичне обслуговування,— сказав він і вписав туди суму: «1000 дол.». — Це також зобов’язання на сплату решти. Переглянь і впиши свої ім’я, адресу і розпишись унизу.

Марк узяв ручку і вписав ім’я Ґордона Таннера та його стару адресу. Вони з Тоддом розраховували на те, що ніхто не впізнає ім’я з репортажів про самогубство Горді. І вони також сумнівалися, що хтось у цій величезній системі судочинства видалить ім’я Горді зі списку справ про КСС, призначених на слухання. А втім, якщо Маркові ставитимуть незручні запитання, вони просто вийдуть із залу. Можливо, притьмом.

Марк читав договір, намагаючись запам’ятати якомога більше. Повернувши його Клайну, він спитав:

— А ви часто таке утрясаєте?

— Постійно, — відповів той із такою пихою, наче був найвпливовішим із юристів.

— Скажіть, — утрутився Тодд. — У мене це, братуха побився на стадіоні, і йому шиють напад. Таке можете владнати?

— Звісно. Простий чи обтяжений?

— Мабуть, простий. А скільки візьмете?

— Тисячу, якщо не визнає провину. Але якщо дійде до суду, буде набагато дорожче.

— А можете витягти його з тюрми?

— Авжеж, які проблеми. Якщо не визнає провину, то вийде. Пізніше видалю запис про затримання. Це ще одна тисяча. Звісно, це якщо в нього чисте досьє.

— Дяка. Побалакаю з ним.

О першій суддя Канту прийняв на себе головування в суді й усі встали. Запрацював конвеєр: відповідачі й відповідачки за КСС одне за одним проходили хвірткою за викликом діловоди. Близько половини з них мали адвокатів. Кожного запитували: визнає чи не визнає провину. Тим, хто визнавав, обвинувач давав папери й просив сісти в кутку й заповнити. Тим, хто не визнавав, призначали з’явитися в суд у лютому.

Марк із Тоддом пильнували за кожним рухом і слухали кожне слово. Скоро їм самим братися до таких справ.

Коли викликали Ґордона Таннера, Клайн наказав:

— Зніми картуза.

Він підвів Марка до суддівської лави, де вони, задерши голови, подивилися на суддю.

— Вітаю, пане Клайне, — сказав суддя Канту.

Вони спостерігали за його роботою десь хвилин зо двадцять — такий собі Санта Клаус, з усмішкою й добрим слівцем для кожного, хто постав перед його очима. І хоча справи з дорожнього руху вважалися найнижчим щаблем судової кар’єри, здавалося, він щиро ними насолоджувався.

— Перше порушення? — спитав суддя Канту.

— Так, пане суддя,— відповів Клайн.

— Співчуваю, — жартівливо сказав суддя Маркові, у якого в животі утворилась грудомаха розміром із кулю для боулінга. Він усе чекав, що з хвилини на хвилину хтось, можливо, помічник обвинувача, вигукне: «Гей, знайоме ім’я! Але ж Таннер стрибнув з мосту!». Але обійшлось без сюрпризів. — Можу я глянути на ваші водійські права, пане Таннере?

— Розумієте, пане суддя, — насупившись промовив Марк,— я загубив свій гаманець. Усі кредитки й таке інше.

— Що ж, права вам і не знадобляться. Напевне, ви не визнаєте себе винним.

— Саме так, Ваша честь, — швидко промовив Клайн.

Суддя щось кудись записав, потім іще щось уже в інші папери і насамкінець проголосив:

— Гаразд, дата судового розгляду — чотирнадцяте лютого. Ото буде вам свято, на Валентинів день, — він так усміхнувся, ніби сказав щось дотепне.

Клайн переглянув документи, які взяв у діловоди, і сказав:

— Дякую, пане суддя. До побачення.

Вони відійшли від суддівської лави, і, коли вже пішли на вихід із залу, Марк прошепотів адвокатові:

— Скажіть, а нічого, якщо ми зависнемо тут, подивимось, як тут і що?

— Авжеж, якщо вам аж настільки нудно.

Вони пішли на задній ряд, і, коли Клайн зник, Тодд пошепки зауважив:

— Так ось як пораються з КСС. Нічого аж такого.

Інші адвокати приходили й ішли з напливом нових відповідачів. За десять хвилин Клайн повернувся з іншим клієнтом, якого, безсумнівно, тільки-но здибав у коридорі. Марк і Тодд поглинали цю виставу десь годину, а потім пішли. Згідно з бізнес-карткою Клайна, його контора була на І-стрит, неподалік від Окружного суду. Вони пройшли три квартали і знайшли адресу. Це був чотириповерховий будинок, явно по вінця наповнений адвокатами. У вказівнику імен біля вхідних дверей перелічувались понад десяток фірмочок і чимало практикуючих сольно. Безсумнівно, Клайн працював один. Поки Марк чекав зовні, Тодд увійшов до тісної приймальні, де за величезним столом поралася бліда худорлява дівчина. Вона привітала його без усмішки:

— Я можу чимось допомогти?

— Еге ж, я оце шукаю адвоката на ім’я Престон