Тома Глубокова - Будь моїм, Тома Глубокова

Відчувається її недосвідченість, але лише віддалено. Вона віддається мені, повністю довіряючи і відчувати це страшенно подобається. Я стискаю її талію і різко відстороняюся.

- Більше не можу, - хрипко зізнаюся.

- В-вибач... Я не повинна... - вона червоніє так сильно, що здається, ще не трохи і вибухне.

- Вибач? - не зрозумів я.

- Я зараз же замовлю таксі... Не можна так... Ви... А я...

- Ш-ш-ш, дурненька, - хрипко посміхнувся я. Прикладаю її долоньку до свого паху через халат і посміхаюся. - Я не зможу зупинитися. А по п'яні позбавляти невинності тебе не хочу.

- Ти правда хочеш...

- Вже години три точно, - посміхнувся. - Тримаюся з останніх сил, - зізнаюся. - Лягай нагорі, крихітко. І одягни трусики.

- Я в них, - збентежено посміхнулася вона. - Тут, напевно, незручно...

- Якщо ті чотири тіла змогли виспатися, значить і я зможу. Солодких снів, Лілі.

- І тобі, Кир, - вона встає на ноги, я відпускаю її наверх.

На сходах вона зупиняється, обертається, зустрічається зі мною поглядами. У неї невинний і солодкий, у мене, точно впевнений, немов у звіра. Зжерти її хочу, така апетитна.

А ще таке ось питання. Це нормально, що за ніч я жодного разу не згадав Єсенію і не покурив?

А то, просто вперше так.

Ранок почався рано, десь о сьомій, при чому прокинувся я не від будильника чи дзвінка на свій телефон. Десь нагорі спочатку недовго лунав чийсь рингтон, а потім почув неголосну розмову.

Сів на дивані і потер обличчя долонями. Чому я спав на дивані?..

Точно! У квартирі ж залишилася Лілі.

Розібрати, про що вона спілкується по телефону, я зміг тільки біля сходів. Сонно насуплююсь, чуючи:

- Але, як мені тепер це повернути? Чому знову мені? - голос був, м'яко кажучи, засмучений і пригнічений. - Я дала вам гроші на те, щоб ви закрили свої борги по знайомих, а ти їх програв!.. Поняття не маю, ясно?! Я приїду тільки ввечері, у мене друга робота вдень... Бувай.

А, точно, сьогодні у неї тут робочий день. Але сьогодні неділя і я дуже хочу провести свій вихідний не один. Нічні пригоди ще приємно гріють душу.

Пара секунд і я опиняюся в спальні, де біля вікна стоїть Лілі. Я безшумно підходжу до маленької, притискаю її до себе і цілую обережно в плече. Вона здригається і різко відсторонюється, повертається до мене.

- Доброго ранку, - дівчина зніяковіло посміхнулася. - Я розбудила тебе?

- Ні, сам встав, - посміхаюся у відповідь і веду носом по її скроні. - Ти проведеш зі мною день? Мені сподобалося з тобою вночі... Спілкуватися...

- Мені потрібно ж попрацювати...

- Та не хвилюйся, я пробачу тобі цей день. Крихітка-а, мені ніколи не було так добре... - я стискаю тендітну дівчину в руках і валю на ліжко, без будь-яких вульгарних думок. Але вони з'являються, ледь все моє єство відчуває дівоче тепло і тіндітне тіло. Я проводжу долонею по її талії і притискаю до себе ще міцніше.

- Все ж це не зручно... - дівчина ковтнула.

- У тебе щось сталося? - я відпускаю її, сперся на лікоть і дивлюся на неї. Дівчина дивиться в стелю і знизує плечима.

- І так, і ні. Я розберуся, не важливо...

- Можливо, я можу допомогти? - погладив її по щоці. Дівчина прикриває очі, зітхає.

- Ні, не потрібно. Я сама, дякую, - посміхнулася натягнуто.

- Якщо потрібно буде, ти ж мені скажеш, правда? - я нахиляюся і торкаюся її губ своїми. Ледве стримую свої бажання.

- Я звикла сама вирішувати їх, - Лілі ковтнула. - Та й це не важливо. Правда. Так я сьогодні працюю?

- Можеш повалятися кілька годин, мені потрібно з'їздити в одне місце, - я подивився на годинник. - Я намагатимусь швидше.

- Я тоді поки трохи приведу в порядок все, а то... Ну, дуже незвично... - вона зніяковіла. Знов. Стискаю її і цілую голівку. Я на межі запропонувати їй постійні стосунки. І, напевно, це не найгірша ідея. З нею я відчуваю себе просто, легко і неймовірно впевнено. Живий.

- Як хочеш. Але краще просто поваляйся. Вчора був складний вечір.

- Дуже приємний вечір, - поправляє вона, а я посміхаюся.

Збираюся швидко і в машині, сівши сам за кермо, набираю Євгенію Комарову.

Я нікому не розповідав, що вона зі мною спілкується. Так, не надто відверто, але ж зі своєю сестрою вона зовсім не спілкується, тому мені навіть це лестить. Просила не говорити, хоч і нічим не ділилася. Просто мені єдиному розповідала, як її справи.

Женя зникла несподівано. Навіть не дочекалася розлучення з Льошою, сама поїхала, гордо, незалежно, загалом, в стилі своєї старшої сестри. Вона сказала, що закохалася в іншого, але її сестра, я і Даша їй не вірили. Мої друзі були за Города і допомагали йому відійти, я теж був присутній, але підозрював, що у нього рильце в пушку. Особливо знаючи, що Женька дуже кохала його і не змогла б просто так розлюбити. Серцю не накажеш, я розумію, але... Я не вірив.

Я не бачив її приблизно півроку і вона була дуже стримана в спілкуванні. А пару днів тому сама попросила при слушній нагоді зустрітися. Вчора ще й згадали про неї. Нагода сьогодні не особливо вдала, бо вдома мене чекає маленька, але... Все ж хотілося дізнатися, що там у неї сталося. Я, як завжди, кидав всі свої первинні і важливі особисто для мене справи, для Комарових, Ігнатових або Городецьких. Неприємне відчуття поки відсунув убік, не розуміючи, що це. Хоч і в глибині душі здогадувався.

Судячи з усього, Женя хоче саме зі мною поговорити. У будь-якому випадку, саме так я зрозумів її повідомлення.

- Привіт, Жень. Можу приїхати зараз.

- Привіт. Зараз? Хм... - на тлі чую шум і вуличний гамір. - Так, Кир, ми в Центральному парку. Приїдешь?

- Скинь гео, я знайду, - прошу, виїжджаючи з двору.

Напружує це "ми", але боятися мені точно нічого. Мало існує тих умов, в яких мені стане страшно, боляче або неприємно. Деякі почуття у мене атрофовані, здається.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно