Жан-Крістоф Гранже - Земля мертвих

вже ніхто не чекав на місці злочину. Тіло Елен Десмора вже перевезли до ІСМ[44], спеціалісти з КО[45] повтікали, і територію, де виявили дівчину (пустир в Сен-Дені), тепер оточувала сигнальна стрічка. Проходьте далі.

Прокурор муніципалітету Бобіньї, до якого належало місто Сен-Дені, доручив розслідування хлопцям з 93-ї РССП[46], які сюди й прибули. Барбі вже заповзялася вимагати в прокуратурі Парижа, аби справу передали їм. Але паперова тяганина тривала, і надвечір уже ніхто не знав точно, хто повинен займатися розслідуванням.

Зараз його група дістала тільки дані огляду, зібрані службовцями судової поліції. Корсо не обмовився ні словом, не пояснив, чому його не було на місці, лише схопив стоси надрукованих документів і зачинився в кабінеті. Насамперед він мав долучити до справи дані про нову драму, виважено обміркувати те, що трапилося, — і забути на певний час про події у перегрітому сонцем Мадриді.

Труп знайшли близько 11-ї ранку на незабудованій ділянці між вулицею Капітана Альфреда Дрейфуса та вулицею Флори Трістан, недалеко від залізничних колій вокзалу «Французький Стадіон». Правду кажучи, ніхто не сумнівався, що на тіло натрапили раніше — місце якнайкраще годилося для куріння косячків. Проте місцеві хлопці не побігли відразу попереджати копів: вони б так ніколи не вчинили. Лише після того, як один з них розповів про знахідку батькам, ті, нарешті, наважилися покликати споконвічного ворога.

Як і Софі Серейс, Елен Десмора лежала гола, біля неї не було ані її речей, ані документів, за якими можна встановити особу. Поліціянти відразу згадали першу стриптизерку. Відбитки підтвердили здогадку.

Як і попереднього разу, жертву в позі зародка перев’язали спідньою білизною. Бюстгальтер — навколо шиї і зап’ясть, труси міцно стягували їх зі щиколотками. «Засувний штик», «вісімка» — другий вузол відкритий… Як і Ніна Віс, жінка, очевидно, опиралася й придушила себе сама, коли сильно потягнула за сплетення.

Такі самі рани на обличчі. Розшарпаний рот, оголені ясна, в горло запханий камінь… Корсо перегортав жахливі знімки й пригадував повненьку молоду жінку, що виступала в ролі морячка на сцені «Сквонка». Зовнішньо танцюристки геть не були схожі. Софі Серейс — висока, худорлява білявка з видовженим обличчям і дуже помітними бровами, а Елен — явно фарбована чорнявка зі стрижкою під Луїзу Брукс і щокатою мордякою.

Часом, на якусь мить, Корсо згадував чоловіка з Мадрида. Чи він дійсно був убивцею? Чи зміг би податися до Іспанії, після того, що накоїв у Парижі? Цілком імовірно: вчинив злочин, а тоді вирішив пометикувати біля картин. І кожне вбивство ставало для нього, ймовірно, чимось на кшталт принесення жертви. Або ж він просто хворий на всю голову? Зараз він вирішив забути про видіння в панамі. Належало дотримуватися фактів і провадити розслідування згідно з правилами.

Він вирішив поглянути за межі того, що бачило око, що ховали в собі квартали й вежі: нескінченні злидні, звична потворність і пустир, під яким землю, за даними огляду, вже понад два століття забруднювали промислові відходи. Нічого спільного зі звалищем, де була знайдена перша жертва. Годі й шукати якийсь натяк на символічний зміст.

Можна було тільки помітити, що місце злочину розташовувалося неподалік від вулиці Орденера, біля воріт Сент-Уен, де мешкала Елен Десмора, а звалище Потерни — недалеко від Іврі, де жила Софі Серейс. Але відстань ні про що не свідчила: припустимо, злочинець вибирав, де ближче — він же не вбив Софі прямо в неї вдома, зрештою, як і Елен, — у цьому Корсо не сумнівався.

Поліціянти 93-ї РССП телефонували вже кілька разів — явно намірилися залишити справу собі, — вони також відтворили основні події останнього дня танцівниці. І не виявили нічого особливого. Елен мешкала сама. Напередодні ходила в «Сквонк» на роботу, тож наступного дня, напевно, прокинулася десь опівдні, згодом, коло 13-ї, попрошкувала на тренування до оздоровчого клубу «Waou Club Med Gym». І зникла пополудні.

Коп зібрав папери, що лежали на столі, та запхав теку під пахву. У залі, де проводилися інструктажі, на нього вже чекала його розлючена не на жарт команда. На те було дві причини: звичайно, вбивство, а також мовчання прокурора. Вони досі не знали, кому доручать справу. Ніхто не хотів гаяти ще кілька годин на папірці. Корсо заспокоїв: він уже телефонував у прокуратуру й отримав дозвіл.

І відразу перейшов до нагальнішої теми:

— Хто б там що не казав, а час ми не змарнували.

— Хіба?

Питання поставила Сток: попри чималий досвід вона так і не навчилася давати собі раду з розгубленістю, що часом хапає кожного копа за горло.

— Ми з самого початку пішли не тим шляхом, — промимрила вона. — І блазнівський ґонзо геть не пов’язаний з убивствами. У злочинця в голові застрягло одне. «Сквонк».

— Ось чому нам слід поміняти тактику, — погодився він. — Зосередимося на клубі. Треба знову опитати Камінські та його дівчат, дослідити історію закладу, будівлі й навіть, чом би й ні, самого стриптизу. Злочинець має зуба на кабаре і на цей фах. Мусимо спрямувати всі зусилля туди.

— А що з Ахтаром і його відео? — запитала Барбі. — Ми ж не залишимо роботу на півдорозі.

— Як там наше підкріплення?

— Бомпар відправляє до нас бісову купу стажистів.

Корсо не сподівався на краще розв’язання: в липні годі було очікувати свіжих та загартованих бійців.

— Програмісти з Берсі передадуть нам дані порноакторів і передплатників Ахтара. Новачки розішлють повістки про виклик і опитають цих чудових хлопців. А ми зосередимося на Елен Десмора і «Сквонку».

— А хто опитуватиме сусідів у Сен-Дені?

— 93-тя РССП візьме це на себе. Зв’яжіться з ними. Попросіть їх також зайнятися камерами спостереження.

Людо уїдливо додав: у подібних кварталах така апаратура довго не провисить.

— КО зібрали зразки, — вів далі Корсо, ніби й не чув попередніх слів. — Попросіть їх зробити запит на аналізи в приватну лабораторію — якомога швидше.

— Півкварталу, мабуть, прогулялося на тому місці, — покепкував Людо.

Корсо знову не звернув уваги на його слова:

— Нове вбивство — ще одна нагода вивчити, в який спосіб орудує зловмисник. Уявіть кожний його рух, визначте зброю, відтворіть увесь ритуал…

Команда недовірливо мовчала.

— Хтось уже був у потерпілої? — продовжив він.

— Нині там хлопці з Кліньянкура. Досі нічого цікавого.

— Завтра зранку повертаємося туди. Влаштуємо справжній обшук учотирьох. Треба ретельно переглянути досьє Елен. Виявити, чи мала вона щось спільне з