Джеймс Хедлі Чейз - Стерв'ятник - птах терплячий

Вряди-годи команда натрапляла на схожі до вуликів халупи, між якими безцільно вешталися банту. Хлопчики охороняли кістляву, виснажену худобу й стада кіз.

Ґея постійно про щось запитувала Кена, і той щоразу радо відповідав. Феннел не зважав на їхні теревені. Він міг думати лише про те, як би заскочити Ґею саму. Був певен, що на самоті вона йому віддасться. А темношкірі люди його не цікавили, тож він хотів лише одного: щоб Кен стулив пельку.

Було вже по другій дня, коли вони дісталися до центру Мейнвілля — неохайної площі в затінку цікавих дерев із яскравими квітами. Ліворуч від площі було розташоване поштове відділення, біля нього — крамничка аборигенів, а навпроти — магазин голландця, який, здавалося, продавав абсолютно все: від пари черевиків до пляшки мікстури від кашлю. Під деревами, уважно розглядаючи подорожніх, сиділи банту. Двоє чи троє ледаче махнули Кену — і той махнув у відповідь.

— Здається, ти тут відома людина, — сказала Ґея.

— Ну звісно. Я частенько буваю тут. Ці хлопці мені подобаються. Та й вони мене запам’ятали, — Кен об’їхав площу і рушив до великого, напівзруйнованого гаража.

Щойно він вийшов з «ленд-ровера», як двоє банту підбігли й потиснули йому руку. Кен заговорив до темношкірих африкаансом, а ті, слухаючи, кивали й усміхалися.

— Добре, люди, — сказав він, повертаючись до компаньйонів. — Можемо лишати все тут і йти до готелю на ленч. Я готовий зжерти буйвола.

— Ти маєш на увазі, що вони не вкрадуть тут нічого? — запитав Феннел.

Кен зиркнув на нього, стиснувши вуста.

— Вони мої друзі... а отже, нічого тут не вкрадуть.

Феннел виліз із «ленд-ровера».

— Ну, якщо ти даєш сто відсотків...

Троє інших уже стояли на сліпучому сонці. Відколи вони залишили Йоганнесбург, сонце піднялося високо й тепер добряче шкварило.

Готель був непоказним, але пристойним. Кен радісно привітався з товстим спітнілим індійцем, який щиро усміхався і до трьох його супутників.

— Бачив Тембу? — запитав Кен, коли вони зайшли до великої їдальні.

— Так, містере Джонс. Він неподалік. Казав, що прибуде за півгодини.

Вони пообідали смачною куркою карі, яку запили пивом. З їхнього столу можна було через площу стежити за гаражем, і Феннел постійно підозріливо зиркав туди.

— Вони нічого не вкрадуть! — гарикнув Кен. Його дуже сердила Феннелова недовіра. — Заради бога, ти не можеш просто насолоджуватись обідом?

Феннел скоса подивився на нього.

— Інструменти в тій сумці коштують купу грошви, — відказав він. — Я роками збирав їх. А дещо навіть зробив сам. Тож хочу бути певним, що жоден клятий чорномазий не вкраде їх.

Помітивши, що обличчя Кена почервоніло від гніву, Ґея втрутилась і запитала про готель. Напруга трохи спала. Згодом Кен підвівся.

— Я розрахуюся й піду шукати Тембу.

— Він наш провідник? — поцікавилася Ґея.

— Саме так.

— Ще один із його чорнопиких друзів, — глузливо зауважив Феннел.

Кен на мить завагався, а тоді пішов геть.

Ґеррі сказав:

— Як тобі ідея спробувати бути люб’язним? Бо зараз поводишся так, наче в тебе чиряк на дупі.

Феннел люто зиркнув на нього.

— Я поводжуся так, як хочу, і ніхто мені не указ!

— На сварки буде вдосталь часу, коли виконаємо роботу, — спокійно сказала Ґея. — Будьте привітним, містере Феннел.

Кинувши злий погляд на жінку, Лью підвівся і вийшов з ресторану. Ґея та Ґеррі затрималися, щоб подякувати опасистому індійцеві за карі, а тоді пішли за Феннелом до гаража по той бік площі.

— Він лабонька, правда? — тихо сказала Гея.

— Він товстий козел. Якщо продовжуватиме в такому ж дусі, заробить у рило!

— Не забувай, що казав Армо... Він небезпечний.

Ґеррі насупився.

— Як і я. Мене хвилює, що Кену доведеться їхати з ним.

Однак він заспокоївся, коли побачив, як високий, міцно збитий банту, вбраний у домотканий одяг і капелюх із широкими крисами, одну з яких було приколото на австралійський лад, потиснув Кенові руку.

— Певно, це і є Темба. Гадаю, вони з Кеном зможуть дати раду Феннелові.

Кен познайомив викрадачів із провідником. Ґеррі та Ґея потиснули йому руки, тоді як Феннел просто зиркнув на великого банту й пішов до «ленд-ровера», щоб перевірити, чи на місці його сумка з інструментами.

— Темба володіє тільки африкаансом, — пояснив Кен, — тому для вас обох він поганий співрозмовник.

— На мою думку, в нього неймовірний вигляд, — захоплено сказала Ґея.

— Він чудовий. Ми працювали разом п’ять років... На території Наталю нема кращого мисливця.

Усі залізли до «ленд-ровера». Темба зайняв маленьке відкидне сидіння позаду, розташувавшись вище за всіх інших, тож міг чудово оглядати місцину.

— Тепер ми прямуємо в джунглі, — сказав Кен. — Якщо тут є якась дичина, Темба знайде її.

За десять хвилин вони з’їхали з центрального шляху на вкритий гравієм путівець. Пасажирів почало трусити.

— Далі стане ще гірше, — життєрадісно заявив Кен. — Але ви звикнете.

Стало і справді ще гірше, тож Кену довелося зменшити швидкість. Дорога була з вибоїнами, «ленд-ровер» підстрибував і падав, змушуючи всіх міцно триматись, а Феннела — ще й матюкатися крізь зуби.

Десь за милю Темба щось сказав Кену, і той сповільнився та з’їхав з дороги в кущі. Тепер вони рухалися повільно й були змушені раз у раз ухилятися від колючих чагарників та гілок, що, звисаючи низько, були досить небезпечні.

Раптом просто перед ними вигулькнув великий водяний козел із могутніми рогами. Зиркнувши на мандрівників, тварина повернулась і поскакала геть, демонструючи бездоганне кільце з білого хутра навколо хвостика.

— Ох, який же він гарненький! — вигукнула Ґея. — А це біле кільце... неймовірно!

— Знаєте, як воно у нього з’явилося? — усміхнувшись, запитав Кен. — Я вам розповім. Коли водяний козел прибув до ковчега, він кинувся до Ноя і сказав: «Містере Ною, а де найближчий туалет?» Ной відповів: «Тобі доведеться зачекати, всі туалети щойно пофарбували». А водяний козел на те мовив: «Я не можу чекати». Відтоді в нього і з’явилося те кільце.

— Чому б тобі не дивитися, куди їдеш, і не припинити просторікувати? — гарикнув Феннел, доки всі інші сміялися.

— Усім не догодиш, — знизав плечима Кен і продовжив правити теревені.

Гея зауважила, що багато дерев зламані й висохлі, через що савана мала