Еміль Золя - Пастка

Коли вже хочеш влаштувати гідне весілля, то треба запрошувати лише порядних людей, чорт забирай! Жервеза, знайшовши собі прихисток біля матінки Купо, перед одним з вікон, соромливо сиділа мовчки, відчуваючи, що всі ці докори сиплються на неї.

Урешті-решт пан Мадіньє пішов униз разом з винарем. Було чути, як вони сперечаються на першому поверсі. Через пів години картонажник повернувся: він розрахувався, додавши три франки і таким чином залагодивши справу. Проте товариство далі обурювалося й дратувалося, безперестанку повертаючись до питання про доповнення до обіду. Гармидер зчинився ще більший після непересічного вчинку пані Бош. Вона не спускала очей зі свого благовірного й побачила, як він у кутку обіймав за стан пані Лера. Тоді вона взяла карафку й з усієї сили пожбурила нею в чоловіка — та розлетілась на друзки, вдарившись об стіну.

— Одразу видно, що ваш чоловік — кравець, пані, — мовила сухорлява вдова і на свій манір, на щось натякаючи, стиснула губи. — Він першокласний спідничник... Хоча кілька разів я його таки добряче копнула ногою під столом.

Вечір було зіпсовано. Від доброго гумору не залишилось і сліду. Пан Мадіньє запропонував заспівати, але Вишкварок, у якого був гарний голос, кудись зник. Панна Реманжу, що зіперлася ліктями на підвіконня, помітила, як під акаціями він підкидав у танці якусь дебелу простоволосу дівку. Корнет з двома скрипками грали «Продавця гірчиці», кадриль, в якій плескали в долоні, ніби в пастурелі. Усі почали розбігатися: Халява й подружжя Ґодронів пішли собі геть, за ними втік і Бош. З вікон видно було, як пари кружляють поміж дерев, яскраво-зелене листя яких у сяйві ліхтарів, почеплених на гілках, здавалося штучним, мов декорація. Ніч була тиха, зовсім безвітряна, млосна від гарячої спеки. У кімнаті зав’язалась серйозна розмова між Лорійо та паном Мадіньє, тимчасом як дами, не знаючи, на чому зігнати роздратування, оглядали свої сукні, переймаючись тим, чи не було на них плям.

Торочки пані Лера ніби хто вимочував у каві. Сукня пані Фоконьє була заляпана підливою. Зелену шаль матінки Купо, яка зсунулася зі стільця, щойно знайшли у кутку, пожмаканою і затоптаною. Та найдовше не могла втихомиритися пані Лорійо. У неї була пляма на спині, і хоч їй присягалися, що нічого там немає, вона її відчувала. Вона довго вигиналася перед дзеркалом, поки нарешті помітила ту пляму.

— А що я казала? — скрикнула вона. — Це від тієї курятини. Офіціант заплатить мені за сукню. Я подам на нього до суду... Ох! Тільки цього ще бракувало. Ну що за день сьогодні такий! Треба було взагалі не вставати з ліжка... Я зараз же забираюся звідси. Годі з мене цього нікчемного весілля!

І, розлютована, пішла геть, так затупотівши закаблуками по сходах, що ті аж захиталися. Лорійо кинувся за нею. Та вблагати її повернутися він не зміг, вона погодилася лише на те, аби зачекати на нього п’ять хвилин на вулиці, якщо він хоче йти додому разом. Треба було піти одразу після зливи, як вона й хотіла. Купо ще заплатить їй за цей день! Коли той дізнався, що вона так розізлилася, то просто сторопів. Жервеза, щоб відвернути неприємності, радила негайно повертатися додому. Тоді всі почали цілуватися на прощання. Пан Мадіньє зобов’язався провести матінку Купо. Клода й Етьєна на першу ніч мала забрати до себе пані Бош, тож їхній матері не було чого перейматися. Обважнілі малюки, що переїли безе в заварному кремі, вже спали на стільцях. Нарешті, коли молодята виходили з Лорійо, залишивши решту гостей у винарні, внизу, на танцювальному майданчику, зчинилася колотнеча між їхніми гостями та іншим товариством. Бош і Халява, які терлися біля однієї панійки, не хотіли повертати її двом воякам, які заявляли на неї свої права, й погрожували навести лад серед цього шарварку, де корнет і дві скрипки з оскаженілим вереском витинали польку «Перлина».

Була заледве одинадцята. На бульварі Шапель і по всьому кварталу Ґут-д’Ор, де саме на цю суботу випав день платні за два тижні, панувала п’яна вакханалія. Пані Лорійо стояла під газовим ріжком за двадцять кроків від «Срібного млина» й чекала на решту товариства. Потім узяла попід руку Лорійо і, не обертаючись, пішла попереду таким шпарким кроком, що Жервезі й Купо, які йшли слідом, аж дух забивало. Час від часу їм доводилося сходити з тротуару, щоб оминути п’яниць, що валялися на землі, розкинувши руки й ноги. Лорійо, намагаючись якось розрядити напружену атмосферу, обернувся і запропонував:

— Ми проведемо вас до самих дверей.

Та пані Лорійо, піднявши голос, сказала, що проводити шлюбну ніч у готельчику «Бонкер», тій смердючій норі, це просто смішно. Може все-таки треба було відкласти весілля, заощадити якусь копійчину і придбати трохи меблів, щоб на першу ніч влаштуватись у власній домівці? Ох і добре їм буде під самим дахом, у комірчині за десять франків, де двоє спатимуть хіба одне на одному і де нічим дихати.

— Я попередив господиню, що переселяюся, тож нагорі ми не житимемо, — несміливо відповів Купо. — Залишимо собі кімнату Жервези, вона більша.

Пані Лорійо різко обернулася до нього й просто скипіла:

— А це вже ні в які ворота не лізе! — закричала вона. — Ідеш спати до кімнати Шкандиби!

Жервеза вся сполотніла. Це прізвисько, що його вперше кинули їй у вічі, вдарило її, як ляпас. До того ж вона чудово збагнула підтекст вигуку зовиці: кімната Шкандиби — це кімната, в якій вона місяць прожила з Лантьє, в якій і досі збереглися сліди її минулого життя. Купо нічого цього не зрозумів, його образило тільки прізвисько.

— Даремно ти обзиваєш інших, — роздратовано мовив він. — Хіба не знаєш, що тебе у кварталі через твоє волосся називають Коров’ячим Хвостом? Що, не дуже приємне прізвисько, га?.. Чого б нам не залишитися в кімнаті на другому поверсі? Діти сьогодні сплять не вдома, і нам там буде дуже добре.

Пані Лорійо нічого на це не сказала, замкнувшись у гордій мовчанці, страшенно ображена, що її обізвали Коров’ячим Хвостом. Купо, щоб втішити Жервезу, ніжно стискав їй руку. Йому навіть вдалося її розвеселити, розповівши на вухо, що вони починають родинне життя з кругленькою сумою, що становила сім су: три монети по два су і на додачу ще одне су, якими він побрязкував у кишені штанів. Підійшовши до готельчика «Бонкер», вони почали дуже стримано прощатися. А коли Купо став підштовхувати жінок одну до одної, щоб вони обнялися