Ліка Радош - Тільки ми, Ліка Радош

Наважилась повернутися в бік хлопця та глянути йому в очі. Стас продовжував на мене так же пильно дивитись. Спостерігаю, як в його очах з'являється ніжність, а губи смикаються, стримуючи посмішку. Не зауважую, коли почала посміхатися сама.

- Маленька моя, я не хотів йти, але я новий чоловік в колективі. І хлопці, по суті, це дійство організували, щоб зі мною краще познайомитись. А тебе я не покликав з собою, не тільки тому, що тобі там було б нудно, але й тому, що сам їх погано знаю, і не міг вгадати, як вони будуть себе поводити, коли розігріються. Ось і все. — гладить мене по щоці, заглядає в очі.

- Вибач. Просто, справді, почувала себе покинутою. І ти міг би одразу пояснити мені усю ситуацію. – все ж вирішую завершити свою думку.

- Так. Я помилився. Але і ти могла б зразу сказати, що тебе не влаштовує, а не маринувати свою образу. – також не поступається мені Плутар.

Та мені стає байдуже хто більше винний в цій ситуації. Розумію, що не праві обидва. Та якщо, йому від цього буде краще, то нехай його слово буде останнім.

- Добре. Постараюся одразу говорити якщо що. – посміхаюся. І тягнуся з поцілунком, щоб швидше завершити цю розмову.

Стас правильно розуміє мої наміри. Цілує мене. Трохи грубо, ніби намагається покарати за цю міні перепалку, та від цього поцілунок не стає менш солодким. Відривається від мене. Кидає погляд на мої губи. Розвертається та заводить двигун автомобіля.

Привіт, привіт! Рада, що ви зі мною😘😘😘

Не забувайте радувати автора зірочками😊😉

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно