Джулія Ромуш - Утриманка для мільярдера, Джулія Ромуш

Розділ 10.

Пальці впивалися в металеву тацю до болю. Здавалося, ще трохи і я зовсім перестану їх відчувати. Всередині мене вирував ураган з емоцій. Ненависть змішалася за злістю. Як же мені хотілося перевернути на голову наглядачки все, що було на цій таці. Хотілося зірватися з місця та втекти. Хотілося висловити все, що я думаю про кожного у цьому будинку.

Та я не могла. Не могла так безглуздо втратити шанс, що Барнс все-таки допоможе братові. Все що мені потрібно було почути, що він згоден, що витягне Рендела з лігва тієї скотини. Я зможу впоратися зі своїми почуттями. Зможу перебороти ревнощі, які охопили мене, варто мені побачити тих жінок. Зможу проковтнути всі образи та жахливе ставлення. Лише кілька його слів і я працюватиму тут стільки, скільки потрібно. Тому що зараз я гадки не маю що буде далі. Якщо Річард не допомагатиме, тоді мені нічого тут робити. Я не можу витрачати дорогоцінний час на те, щоб його домомучителька могла насолоджуватися своєю владою.

- Ти чого застигла? - Бренда обернулася до мене і подивилася незрозумілим поглядом. А я й справді застигла на місці, варто нам було спуститися вниз. Ноги ніби вросли в підлогу, коли я почула чоловічі голоси.

Виявляється, у цьому будинку був цокольний поверх, на якому знаходилася сауна та величезний басейн. Це все я побачила, коли все-таки змогла впоратися з собою і зробила кілька кроків уперед. Слухняно йшла за Брендою. Намагалася дивитися тільки на тацю, щоб не зустрічатися з чоловічими поглядами.

- Емма, - почула як мене гукає Бренда і тут же підвела голову. Виявляється, що я пішла зовсім не в той бік, і вже дійшла практично до більярдного столу, ще б кілька кроків і я б в нього врізалася, - іди сюди.

Я відчула на собі пильний погляд. Такий, від якого хотілося одразу помитися. Бо на мене дивились брудно. Саме так я це відчувала. Перевівши погляд убік, я відразу натрапила на чоловіка, який розглядав мене нагорі, коли вони тільки зайшли в приміщення з Барнсом. Він дивився на мене не соромлячись. Наче роздягав очима. Мені стало гидко і неприємно від такої його уваги. Я чудово розуміла, що він хотів. По його погляду було все зрозуміло.

Я зірвалася з місця і попрямувала до Бренди.

- Ти наче спиш на ходу, що з тобою таке? - Дівчина прошепотіла мені на вухо, а я не знала, що їй відповісти. Мені було некомфортно тут і всі мої думки були зайняті тим, щоб втекти звідси якнайшвидше.

- Брендо, піднімися нагору! – Голос Агнеси змусив здригнутися не тільки мене, а й Бренду. Я підняла погляд і побачила, що домомучителька зволила спуститися вниз. Вона стояла біля того чоловіка, який продовжував роздягати мене очима. Вони про щось говорили. Мені не подобався погляд жінки, він змушував мене нервувати ще сильніше.

Бренда одразу зірвалася з місця і попрямувала до жінки, тому що ми не встигли розкласти все на столі, мені довелося це робити одній. Я намагалася справитися дуже швидко, але від того, що я нервувала, пальці раз у раз тремтіли й в мене все падало. Без Бренди тут було ще страшніше. Озирнувшись на всі боки я сподівалася побачити хоча б Річарда, але і його тут не було.

Паніка накрила з головою, коли я схопивши тацю спробувала прослизнути до сходів, але мужик, який не зводив з мене очей, не дав мені цього зробити.

- Далеко зібралася, маленька? - Він закрив собою прохід і я, не встигнувши вчасно загальмувати, врізалася в нього на всій швидкості. Я спробувала відскочити назад, але його лапища опустилася на мою талію і притиснула до себе.

- Заберіть руки! - Прошипіла і сіпнулася, але він лише голосно засміявся.

- Яка норовлива. Мені такі подобаються.

Його рука почала ковзати нижче, а я не придумала нічого кращого, як спробувати вдарити його тацею, яка все ще була в моїй руці. Але звичайно ж він прорахував мій крок наперед і просто перехопив руку, та й стиснув зап'ястя так, що я скривилася від болю і зашипіла

- Ще не приборкана кобилка, дика? Ти мені подобаєшся все більше.

Він спробував нахилитися вперед і провести язиком по моїй щоці.

- Відвали! Не смій мене чіпати! - Я почала вириватися із потрійною силою. Я не одразу помітила, що чоловічі голоси стихли. Навіть сміху не було. У приміщенні панувала тиша.

- Відпусти дівчисько, - позаду мене пролунав голос Річарда, чоловік завмер на місці, підняв голову і подивився мені за плече. Його пальці злегка розтулилися і я, користуючись нагодою відразу вислизнула з його захоплення і навіть не обертаючись побігла вгору сходами.

На очі навернулися сльози. Ця сцена мені нагадала той день... Коли мамин коханець домагався мене. Дихати стало важче. Я мало не впала, зачепившись ногою за останню сходинку. Але втримати рівновагу все ж таки вийшло.

Я побігла далі. Хотіла закритися у своїй кімнаті й в мене практично вийшло.
Я навіть встигла добігти на поверх, як мене зупинили. Величезна рука схопила мене за талію і різко потягла на себе, я почала вириватися й верещати.

- Якого біса ти витворюєш?! - Річард припечатав мене до стіни й шулікою навис наді мною. А я хапала губами повітря, ніяк не могла відновити дихання.

– Що? - Прохрипіла у відповідь.

- Не влаштувала роль обслуги?! Прийшла шукати нового спонсора? - З кожним словом мої очі розширювалися все більше. Я не розуміла, що за маячню він несе.

- Я не...

- Ще раз спробуєш крутити дупою перед моїми партнерами й дуже сильно про це пошкодуєш. - Він ударив кулаком по стіні поруч із моєю головою, і я заплющила очі. - Так не терпиться пірнути в чиєсь ліжко?!

Розплющивши очі, я з викликом на нього подивилася. Як вони всі мене дістали! Ці постійні звинувачення. Приниження.

- А що, ти будеш проти? - Виплюнула в його обличчя і спробувала вирватись, але він знову припечатав мене до стіни.

- Ризикни й побачиш, чим це все закінчиться.

- Чим?! Ти викинеш мене? Не допоможеш? Хоча, про що я говорю, ти й так не допоможеш. Тобі начхати на мене. На брата. Тобі начхати на всіх крім себе самого! Нечуттєвий! Беземоційний! Самозакоханий індик! Відпусти мене! Я більше не хочу тут бути!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍