Вільям Текерей - Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей

Леді Кроулі сперлась на підставлену їй руку містера Кроулі й рушила попереду до їдальні, а я слідом повела своїх маленьких учениць. Сер Пітт уже був там із срібним дзбаном у руках,- він, мабуть, щойно прийшов з льоху. Він теж причепурився, тобто скинув гетри і вдяг на свої пухкі ноги чорні вовняні панчохи. Буфет був заставлений блискучим посудом - старовинними келихами, срібними й золотими, старовинними тацями й графинчиками, наче в магазині Рандела й Бріджа. На столі також усе було срібне, а обабіч буфета виструнчилися два руді лакеї в яскраво-зелених лівреях.

Містер Кроулі проказав довгу молитву, сер Пітт мовив «амінь», і лакеї зняли важкі срібні накривки.

«Що в нас сьогодні на обід, Бетсі?» - запитав баронет.

«Здається, юшка з баранини, сер Пітт»,- відповіла леді Кроулі.

«Mouton aux navets, 84 - поважно додав дворецький (вимовляючи його як «мутонгонаві»),- на перше potage de mouton à l’Ecossaise, 85 а на гарнір pommes de terre au naturel і chou-fleur à l’eau». 86

«Баранина є баранина, це завжди добра штука,- мовив сер Пітт.- А котрий це баран, Гороксе, і коли його зарізали?»

«Один із чорноголових шотландських, сер Пітт, у четвер зарізаний».

«Хто що взяв?»

«Стел із Грязьбері взяв задню частину і дві ноги, сер Пітт, але сказав, що останній баран був надто молодий - самі кістки та вовна».

«Хочете potage, міс... е-е... міс Блант?» - звернувся до мене містер Кроулі.

«Чудесна шотландська юшка, небого,- додав сер Пітт,- хоч її й називають якось по-французькому».

«Мені здається, сер, що в порядному товаристві цю страву заведено називати так, як я її назвав»,- бундючно сказав містер Кроулі.

І лакеї в яскраво-зелених лівреях почали розносити нам у глибоких срібних тарілках mouton aux navets. Потім подали ель з водою, причому нам, молодим, налили його в маленькі чарки. Я не розуміюся на елі, але можу щиро сказати, що воліла б саму воду.

Поки ми розкошували за столом, баронетові спало на думку запитати, де ділися передні ноги.

«Мабуть, їх з’їли в челядні»,- покірно відповіла міледі.

«Авжеж, міледі,- підтвердив Горокс,- але це вважайте все, що нам перепало».

Сер Пітт голосно зареготав і ще запитав Горокса:

«А те чорне порося від кентської льохи, певне, стало вже дуже сите?»

«Не те, щоб зовсім заплило салом»,- поважно відповів дворецький, і сер Пітт знов зареготав, а з ним і мої учениці.

«Міс Кроулі, міс Роз Кроулі,- мовив містер Пітт,- мене дивує твій недоречний сміх».

«Дайте їй спокій, мілорде,- сказав сер Пітт,- у суботу ми поласуємо свіжиною. Заріжте його в суботу вранці, Джоне Гороксе. Міс Шарп страшенно любить поросятину, еге ж, міс Шарп?»

Мабуть, оце й усе, що я запам’ятала з розмови за столом. Після обіду перед сером Пітом поставили дзбан з окропом і графинчик, здається, з ромом. Містер Горокс налив мені і моїм ученицям по чарочці вина, а міледі цілий келих. Коли ми перейшли до вітальні, леді Кроулі витягла з шухляди якесь своє довжелезне плетиво, а дівчата заходилися грати в крібедж замацаною колодою карт. У нас горіла тільки одна свічка, зате у чудовому старовинному срібному свічнику. Міледі ще кілька разів щось спитала мене, аби не мовчати, а далі мені залишились на вибір дві розваги: або том проповідей, або брошура про зернові закони, 87 яку перед обідом читав містер Кроулі.

Так ми просиділи з годину, доки не почули, що хтось іде.

«Киньте карти, діти! - зляканим голосом сказала міледі.- Міс Шарп, покладіть на місце книжки містера Кроулі!»

І не встигли ми все прибрати, як до вітальні зайшов містер Кроулі.

«Отже, юні леді, вернімося до нашої вчорашньої теми,- заявив він.- Ви прочитаєте кожна по сторінці, щоб міс... е-е... міс Шорт послухала, що ви вмієте».

І нещасні дівчатка почали читати по складах довгу нудну проповідь, виголошену у Віфездській каплиці в Ліверпулі з нагоди заснування місії серед індіанського племені чікасо. Правда, веселий вечір?

О десятій годині служникам наказали покликати сера Пітта і всіх решту на спільну молитву. Сер Пітт з’явився перший трохи невпевненою ходою і дуже розчервонілий на виду; за ним прийшли дворецький, обидві яскраво-зелені лівреї, служник містера Кроулі, ще троє чоловіків, від яких дуже тхнуло конюшнею, і чотири жінки, причому я помітила, що одна з них дуже вичепурилась і, перше ніж бухнути на коліна, зміряла мене безмежно зневажливим поглядом.

Після того як містер Кроулі скінчив повчати нас і просторікувати, нам дали свічки, і ми розійшлися по своїх кімнатах. Потім мені не дозволили писати, як ти вже знаєш, моя люба Еміліє.

На добраніч! Цілую тисячу разів!

Субота. Вранці, о п’ятій, я чула, як кричало чорне порося. Роз і Вайолет показували мені його вчора, водили також до конюшні, до псарні й до садівника, що саме зривав на продаж садовину. Дівчатка почали канючити в нього по гронці оранжерейного винограду, та він сказав, що сер Пітт порахував кожну ягідку і його виженуть, якщо хоч однієї бракуватиме. Милі дівчатка спіймали в загородці лоша й запропонували мені поїздити верхи, а тоді почали їздити самі, проте візник, лаючись на всі заставки, прогнав їх геть.

Леді Кроулі весь час щось плете з вовни. Сер Пітт завжди напідпитку, кожного вечора, і, здається, йому складає компанію дворецький Горокс, містер Кроулі вечорами читає нам проповіді, а вранці замикається в своєму кабінеті або їздить верхи до Грязьбері у справах графства, а в середу і в п’ятницю до Мочартопа, де виголошує проповіді тамтешнім орендарям.

Передай від мене сто тисяч вітань і щиру подяку твоїм любим батькові й матері. Чи твій брат уже став на ноги після аракового пуншу? О господи боже, як чоловікам треба було б остерігатися того підступного напою!

На віки вічні твоя

Ребека»

Зваживши все, я доходжу ось якого висновку: дуже добре, що наша люба Емілія Седлі з Рассел-сквер розлучилася з міс Шарп. Ребека, щоправда, жартівлива й дотепна особа; її опис бідолашної леді, що оплакує свою колишню вроду, й містера Кроулі з бакенами кольору сіна й чубом кольору соломи дуже влучні і свідчать про неабиякий життєвий досвід. Хоч