Олександр Медведєв - Танці утрьох

— Авжеж, проходьте, — сказав я, хоча найдоцільніше було запитати «Якого біса?»

— Знайомтеся, товарише Кононов, — Наташа вказала на гладкого джентльмена. — Це пан Вітольд Олександрович Ходош, один зі співзасновників адвокатської контори «Ростопчинський і Ко».

— Дуже приємно, — машинально відповів я, хоча нічого приємного в цьому не було.

Ходош церемонно вклонився. Я одразу збагнув мету їхнього візиту, але мені потрібно було подбати про свій туалет, тому я запропонував їм пройти в кімнату і «розташовуватися зручніше», а сам шмигнув у ванну. Умився, почистив зуби, натягнув свіжу сорочку і лише потому вийшов до своїх відвідувачів у більш-менш презентабельному вигляді.

Наталя і Ходош розташувалися цілком зручно. Дівчина зайняла моє улюблене крісло, а Ходош, закинувши ногу за ногу, сів на диван. На столі лежала купа паперів, стояв крихітний самсунгівський диктофон, поблизу якого, спершись на дужки, покоїлися Наталчині окуляри, прикриті її піратською косинкою.

— Це зайве, — сказав я, указуючи на диктофон.

— Пане Кононов, — люб’язно сказав Ходош. — Я адвокат з десятилітнім стажем, причому, не приховуватиму, мені доводилося вести значно складніші справи. Вам відоме прізвище Буров?

Ситуація мені страшенно не подобалася, але щось стримувало мене від того, щоб вказати гостям на двері. Цим «щось», а точніше «кимось», була Наталя. Саме вона змусила мене опуститися в м’яке лоно дивана і спокійно відповісти:

— Звичайно.

Буров до серпня 1991 року обіймав посаду начальника обласного Управління КДБ.

— Думаю, мені не варто було вам про нього нагадувати, але щоб навести між нами нехай навіть хисткі мости спілкування, — (його манера говорити подобалася мені, але обставини не дозволяли обдарувати його усмішкою), — я розповім вам, що виступав захисником у суді по його справі. Ясна річ, це був закритий суд, про сам факт якого знає лише обмежене коло осіб. Зверніть увагу, пане Кононов, диктофон включений і ведеться запис, — жестом, гідним вправного штабс-капітана, Ходош указав на диктофон. — Так от, на Бурова було заведено справу, вагою два пуди, якій довгий час ніхто не давав ходу, але невдовзі вирішили на його місце поставити кого-небудь молодшого. Зауважу, Бурова обвинувачували в незаконному прослуховуванні телефонних переговорів і найрізноманітніших формах приватного шпигунства.

— Надзвичайно цікаво, — нетерпляче сказав я. — Але диктофон я б рекомендував вам усе-таки виключити, інакше буде зайвим вести подальше спілкування.

Наталя, яка досі не обмовилася жодним словом, зауважила:

— Товаришу Кононов, Вітольд незабаром зробить висновки зі своєї розповіді. Ще хвилина терпіння — і усе стане зрозумілим.

Вітольд кивнув.

— Як адвокат, я мав можливість ознайомитися з усіма досягненнями як вітчизняної, так і закордонної електроніки для підслуховування розмов у найнесподіваніших місцях. Не вдаватимусь у подробиці, скажу лише, що при бажанні ще у вісімдесятому році можна було без усяких мікрофонів з чотирьох кілометрів підслухати те, що говориться при зашторених вікнах у кабінеті першого секретаря обкому. Нині, як відомо, є пристрої набагато досконаліші. Якби ми хотіли записати нашу з вами розмову і потім використати її вам на шкоду, ми б могли це зробити ста п’ятдесятьма двома способами, кожен з яких, утім, був би не цілком законний, тому що ми робили б запис без вашого відома. Я ж, як адвокат, повинен завжди діяти абсолютно законно, щоб мати і моральне, і юридичне право вимагати того ж від представників виконавчої і судової влади. Зрозумійте, пане Кононов, і ви, і я — представники закону, ми діємо спільно; ви викриваєте злочинців, а я захищаю несправедливо викритих. Так от, гадаю, вам відомо, що адвокат має право на ведення протоколу в будь-якій зручній для нього формі, зокрема, з використанням диктофона. Оскільки наша бесіда абсолютно офіційна, диктофон не тільки доречний, але й необхідний.

Ходош, безумовно, був найдосвідченішою і найхитрішою лисицею. Мені не залишалося нічого іншого, як запитати:

— І навіщо було згадувати Бурова? Ви могли почати з того, чим закінчили.

— Міг. Але тоді б я не мав приводу похвалитися перед вами, — Ходош зовсім несподівано для мене по-змовницьки всміхнувся на усі тридцять два зуби. — Справу Бурова я, до речі, не без втіхи для себе завалив. Два пуди досьє і відповідні директиви, спущені суду зверху, зробили свою справу, і Бурова відправили клеїти картонні шухлядки. Його, і це не дивно, дуже швидко випустили, а півтора року тому він помер на своїй дачі в Горіховому у колі рідних.

— Жаліслива історія, — буркнув я. — Але якщо ваш візит, як запевняєте ви, виключно офіційний, то не могли б ви перейти до суті справи?

Ходош задоволено кивнув.

— Зізнаюся, мій учорашній візит був не зовсім удалим, — мовила Наталя. — Мені було непросто зважитися на такий вчинок, але після того, що я від вас почула, я зрозуміла, що це необхідно зробити. Я думала, усе вирішиться само собою, і я почую від вас, що проти Михайла немає ніяких доказів і його незабаром випустять. Я не сумнівалася в тому, що немає потреби в адвокаті. Але якщо його змусили зізнатися в тому, чого він ніколи не чинив, я вирішила зайнятися цією справою серйозно. Відтепер усі бесіди між вами і Гретинським відбуватимуться в присутності пана Ходоша.

— Я візьму вашу інформацію до уваги, — холодно сказав я. — На наступному допиті Осетинського, якщо такий, звичайно, відбудеться, пан Ходош матиме повне право бути присутнім. Ясна річ, якщо він виконає необхідні формальності. Але я хотів би ще раз підкреслити, що не сумніваюся в тому, що саме Гретинський скоїв злочин і маю намір докласти всіх зусиль, щоб завтра ж здати його кримінальну справу.

— Я ж тобі казала, — кинула Наталя Ходошу.

— Хотів би я знати, що ви йому розповідали!? — запально вигукнув я. Мені справді дуже