Леся Українка - Том 11

настроєм людей. Тепер я теж не зовсім ще в порядку, та все-таки вже розумію, що се тільки нерви і більше нічого.

Спасибі за ваші запросини в Софію. Запевне, я була б дуже рада побачити вас усіх, та доля моя залежить від Бергмана, а він ще свого остатнього слова не казав. Може, куди купатись пошле, а може, і просто додому пустить, тоді вже поїду додому, бо і так масу грошей тут у Берліні розсіяла. Мами тепер нема дома, пішла з Мишею щось купувать, бо Миша сьогодні вже виїздить в Росію. Бувайте здорові! Міцно цілую вас, Раду і мечки-те 1.

Ваша Леся

58. ДО А. М. ДРАГОМАНОВОЇ

25 лютого 1899 р. Берлін Berlin, Johannesstrasse, 11,

13-25.11 1899

Mon cher petit Radis!

Тільки що отримала твого листа і в той же момент пишу, а то потім розкисну і вже не захочеться. Мамі і Ліді я вже писала про своє здоров’я, тобі напишу про що інше. Знаєш, мені здається, що я не стою того, як до мене відносяться мої родичі і друз’я. Стільки поздравленнів і добрих слів сказано і написано мені, а я навіть не вмію толком відповісти на їх. Подумай, Миша нарошно приїхав із Дерпта сюди, щоб бути при мені під час операції! Правда, се було добре не тільки для мене, але і для мами, а то я дуже боялась, що вона буде робить сама, поки мене будуть різать. Ти кажеш, que j’avais supporte l’operation avec beaucoup de courage. Pas autant que ga, ma cherie!2 Часом так розкисаю, що і ложками не збереш... Мене сердить сей гіпс: він постоянно кришиться, і те, що спать хочеться, а не можна заснуть, і те, чом мені не зробили операції 10 літ тому назад, і etc., etc., etc. Врешті, се пусте і не варт про се думать, правда?

Берлін дуже інтересний город, тільки я його мало бачила, бо не могла ходить, як приїхала.

У мене в хаті на больницю не похоже, і се дуже добре, бо я терпіть не можу больниці. Я тепер багато читаю, бо тут можна доставать всякі книжки на чужих мовах, що в Росії доволі трудно.

Подякуй за пам’ять про мене m-me і т-11е К[ойчу], а также т-11е Домні передай мій найкращий привіт. Кланяйся усім, хто мене пам’ятає. Де тепер м-me Белчева?

Ну, знаєш, я кінчаю, бо... спать хочеться, хоч тепер день. Міцно цілую тебе, та petite Radinette! Та cousine pour I’eternite 3.

Коли Ви їдете в Росію і чи іменно їдете? Пиши точно. __Леся

1 Ведмедів (болг.).— Ред.

2 Що я перенесла операцію з великою мужністю. Це зовсім не так, моя дорога! (франц.) —Ред.

3 Моя маленька Радочко! Твоя кузина навіки (франц.).— Ред,

59. ДО П. А. КОСАЧА

26 лютого 1899 р. Берлін

Любий папа!

Перешли мою п’єсу в Київ Лілі, нехай дасть її там переписать 58.

Мені трохи лучче, рана не болить, а тільки кругом болить. Сплю погано, больно якось вночі. Писать трудно. Миша в Кельні, скоро вернеться.

Бувай здоров. Цілую тебе.

Леся

60. ДО М. І. ПАВЛИКА

2 березня 1899 р. Берлін Berlin, Johannesstr[asse], 11,

2

Privatklinik, І8щ99

Шановний друже! Не прошу вибачення за те, що досі не писала Вам, бо я все-таки ще «невменяема» і вільна від всяких інших, крім пацієнтських, обов’язків. Хоч маюся далеко краще і живу на світі вже без помочі морфію, брому, сульфоналу etc., та все-таки ще лежу в гіпсових оковах, отже, так горизонтально, що як тільки напишу щось довше, то руки мліють, а потім три дні болять. Се так доля жартує над моїм «писательским» званієм! Як здіймуть гіпс — а коли се буде, не знаю — тоді вже писатиму, треба надіятись, ліпше, бо, може, позволять хоч трохи підвестись. Тим часом я більше читаю, ніж пишу, до речі, се для писателів корисно.

Спасибі Вам за «Громадський голос» і за клопіт про «Вісник». Прочитавши по три чч. того і другого, а до того Ваших два листи, я трохи зорієнтувалась в галицьких] справах. Прошу і дальших інформацій. Ви боїтесь, що, може, мене вражають сі справи неприємно. Справді, не все в них приємно, але ж се життя, се дійсність, а від неї не замажешся — навіть гіпсом. Шкода, що в Галичині соц[іал]-дем[ократи] такі,— як би сказати? — podlejszego gatunku*, а то б ще, може, якось прийшло до згоди.

Наскільки я читала польські соц[іал]-демократичні] видання (ще вдома), то бачила таке: поки діло йде про загальні принципи, то все йде «по-чеськи», а як дійде до місцевих відносин і до відбудування Польщі, то знов заводиться «по-песьки». В двох остатніх пунктах поляки (навіть соц[іал]-дем[ократи]) не багато посунулись наперед з того часу, як писалась «Ист[орическая] Полыпа». Скільки я бачила поляків з-під усіх «трьох заборів», то, здається, ваші найгірші. Се, між іншим, видко і з крит[ичної] статті Фр[анка] про молодих п[ольських] поетів. Дивно тільки, як русинам (до яких же належить і Яр[осевич]) ще не до кінця набило оскому польське «kochajmy si§» після якого через 5 хвилин (коли вже русин до послуг непотрібний) наступає «idz do diabla!»59. Бажаю, щоб сі

5 хвилин були якнайкоротші. Що з радикалів певна частина виділиться в чисто соц[іал]-демократичну] фракцію, сього я давно ждала, яко речі натуральної і навіть, на мою думку, зовсім не сумної; тільки я не думала чи, скоріш, не хтіла думати, що се буде з такими скандалами, з соромним прибіганням під польську егіду (бідний русин без егіди не може, бо вже звик до «громовержців») і обкидання болотом своїх недавніх товаришів, як годиться тільки «непомнящим родства». Ох, я нещасна! Душа моя чує, що прийдеться мені про сеє все на Україні реферати писати і читати, а ти, господи, вѣси 60, що я з охотою залишила б сю роботу кому іншому!

Однак мені вже руки болять, треба кінчати.

Пишіть мені, як маєтесь самі і як здоров’я Вашої матері, привітайте її від мене, коли не забула мене.

Будьте здорові!

JI. Косач

P. S. Прикро вразило мене оголошення «Хлопської бібліотеки». Доки ми ще будемо інших, а то й самих себе лаяти хлопами? Єсть же слова «селяни», «хлібороби»