Г. Л. Фальберг - Злочинця викривають зорі

Нево, як несамовитий, підскочив у кріслі й закричав пронизливим уриваним голосом:

— Геть! Негайно забирайтеся звідси!

Його обличчя скривилося, на лобі набухли жили.

Від цього вибуху Тербовен інстинктивно відступив на крок назад. Високо підвівши голову, він зміряв колишнього асистента свого батька холодним, рішучим поглядом:

— Я бачу, що так ми нічого не досягнемо!

— В цьому ви маєте рацію! — відповів Нево з гнівним виразом обличчя.

Раптом ним оволодів незвичайний, але загрозливий спокій. Звичним рухом Нево поправив окуляри і, трохи примруживши очі, пильно подивився на Печера. Непомітно для Тербовена він просунув праву руку в кишеню свого білого халата.

— Або ви негайно залишите мій дім, або я скористаюсь своїм правом самооборони.

Говорячи це, він повільно вийняв руку з кишені. В світлі електричної лампи блиснув чорний ствол пістолета.

Але це вплинуло на Тербовена зовсім не так, як розраховував Нево. Одразу відчувши небезпеку, Петер одним стрибком кинувся вперед і, перш ніж противник підняв зброю, схопив його за руку. Нево скрикнув від болю й випустив пістолет. Недарма ж Петер Тербовен вивчав прийоми джіу-джітсу, а вправності йому ще ніколи не бракувало. Тепер у цьому впевнився і сам Нево.

Приголомшений, він побачив свою зброю в руці Тербовена, який в ту ж мить випростався перед ним.

Ситуація змінилася. Петер зрозумів, що його супротивник не зупиниться перед вбивством, і ним оволоділо почуття безпощадної рішучості. Він мусить викрити вбивцю батька, навіть якщо для цього доведеться вдатися до насильства. Чорне дуло пістолета дивилося на Нево, який, здавалося, був більше приголомшений, ніж наляканий.

— Нево, облиште свою гру! Я вчасно захопив вас — вам не вдалося втекти з апаратурою до Америки.

Той злякано відступив назад. Але одразу ж оволодів собою й сказав глузливо:

— Не робіть з себе посміховища, Тербовен! Заберіть геть оту небезпечну залізяку! — Він зовсім спокійно сів знову в крісло й упевнено продовжував: — А що я роблю з своїми приладами, вас це анітрохи не обходить! — Потім кивнув на пістолет і загрозливо додав — А про це ви ще пожалкуєте!

— Попереджаю вас, Нево, — холодно й непохитно відповів йому Петер, — я не зупинюсь ні перед чим; якщо ви знову щось затієте, я негайно стрілятиму!

— Хотів би я все ж таки знати: що ви хочете від мене? — зухвало посміхнувся Нево. © http://kompas.co.ua

— Саме про це я й хочу вам сказати, — спокійно, але рішуче відповів Петер, опускаючи вниз пістолет. — З допомогою цього апарата, що, як я бачу, ще не демонтований, зараз ви продемонструєте мені останні події в руїнах старовинного міста. Ви самі покажете мені, що сталося з моїм батьком.

— Комедія та й годі! — в'їдливо прошипів Нево. — Що ви собі вигадали? Вам добре відомо, що цей прилад не може відтворити подій, які сталися недавно.

— Та що ви кажете? — глузував Петер. — З нових часів ваш прилад, певно, показує лише кораблі?

Вражений такою обізнаністю Тербовена, колишній асистент відсахнувся і, примруживши очі, зміряв його допитливим поглядом.

— Я допоможу вам пригадати, пане доктор Нево, — продовжував непрошений гість тим же глузливим тоном. — У вас є додатковий пристрій до апарата, і з його допомогою ви маєте змогу продемонструвати події ближчих до нас часів. Інфрачервоні промені, що відбиваються від великих темних зірок, ви приймаєте через інфрачервоний фільтр. Це і є ті промені, що в свій час відбилися від землі і несуть у собі картину всіх земних подій минулого. Отже, ви можете показати і те, що сталося з моїм батьком в руїнах старовинного міста шістнадцять місяців тому.

Припертий до стіни Нево обхопив руками бильця крісла так міцно, що в нього на пальцях побіліли суглоби; і коли Пітер замовк, він, мов ужалений, скочив з крісла й засичав гадюкою:

— Ваші відомості, вельмишановний пане, нічого вам не допоможуть! Прилад не працює через брак однієї важливої катодної лампи.

Петер інстинктивно відступив на кілька кроків назад, не зводячи очей з противника. Нево вже почував себе переможцем: він визивно дивився на сина професора.

Але не так-то легко було позбутися людини, яка рішилася на все.

— Годі морочити мені голову різними вигадками! — грубо крикнув Петер на Нево і знову підняв револьвер. — Вибирайте одно з двох: або ви вмикаєте апарат, або… я застрелю вас на місці!

В кімнаті запанувала загрозлива тиша.

Нево зблід і повільно подався назад. В очах Тербовена світилася рішучість людини, готової на все. Як засуджений на смерть, Нево прихилився до стіни.

Але й тепер він ще сподівався викрутитися.

— Так на що ж я повинен настроїти установку? — спитав він, удаючи з себе простачка.

— Ви самі добре знаєте, яку зірку я маю на увазі. Наведіть приймальну установку на Оріон! Ось! — швидким рухом лівої руки він кинув картку. — Тут точні його координати!

Нево машинально схопив папірець і розгублено дивився на нього. Так минуло кілька секунд. Петер чекав.

На лобі у Нево, там, де починалося волосся, заблищали дрібні краплинки поту. Він важко зітхнув.

Нарешті він повернувся до пульта управління і ввімкнув апарат. Кожен його рух виявляв обурення й протест.

Тербовен не сходив зі свого місця. Мовчазний і грізний, стояв він за спиною противника, підозріло спостерігаючи його дії.

Екран замиготів. Поступово з туманних і світлих плям утворилася невиразна картина. Нево взявся за вимикач і погасив верхнє світло. Одразу ж зображення на екрані стало контрастним, чітким. Петер побачив велику морську затоку, що вигляділа, як рельєфна карта. Праворуч на зображенні, немов великий палець руки, далеко в море виступала Флоріда. Ліворуч на екран випливав півострів Юкатан.

В синюватобілому світлі екрана обличчя доктора Нево нагадувало маску мерця. Над гострими вилицями напнулася блідосіра шкіра. Він нерухомим поглядом втупився в екран, крутячи правою рукою регулятор настройки.

Мексіканська затока зникла, і на її місці з'явився півострів Юкатан. Він розростався, доки не заповнив увесь екран. Все чіткіше виділялися окремі деталі, У Петера було таке враження, ніби він розглядає землю з літака. Зображення весь час наближалось. Тепер уже було видно величезний тропічний незайманий ліс з деревами-велетнями.

Раптом одвічний ліс, який наче килим застилав землю, почав рідшати. Серед руїн, частково вкритих заростями, височіла величезна східчата піраміда. Вона була майже в центрі ясно видимого колишнього міського парку. Рядом з пірамідою, біля її підніжжя, стрічкою пролягла через заросле поле руїн майже зовсім чиста смута. На околиці, де колишня вулиця губилася в незайманому лісі, було видно якусь маленьку світлу пляму.

Петер наказав Нево настроїти на ту білу пляму