Агата Крісті - Кишеня, повна жита

саме тут міс Марпл може істотно допомогти розслідуванню. Якщо в цьому домі готували якесь вариво або напій із тисових ягід, міс Марпл мала всі шанси натрапити на сліди такої діяльності. Вона належала до тих старих дам, які полюбляють власними руками готувати всілякі домашні трунки, мікстури та трав’яні чаї. Їм відомі методи виготовлення такої продукції та методи її застосування.

— А що місіс Фортеск’ю?

— Місіс Фортеск’ю пила чай разом із родиною в бібліотеці. Останньою особою, яка покинула кімнату й чайний стіл, була Ілейн Фортеск’ю, її падчерка. Міс Ілейн посвідчила, що коли вона виходила з кімнати, місіс Фортеск’ю наливала собі останню філіжанку чаю. Через двадцять хвилин або півгодини міс Дав, яка працює тут управителькою домашнього господарства, увійшла до бібліотеки, щоб винести тацю з чаєм. Місіс Фортеск’ю все ще сиділа на канапі, але була вже мертва. Біля неї стояла філіжанка, на чверть наповнена чаєм, в осаді якого було виявлено ціанистий калій.

— Який діє миттєво, якщо не помиляюся, — сказала міс Марпл.

— Ви не помиляєтеся.

— То вкрай небезпечна отрута, — промурмотіла міс Марпл. — Її застосовують для знищення осиних гнізд, але я завжди дотримуюся найвищої обережності, коли мені доводиться труїти своїх ос.

— Ви маєте цілковиту рацію, — сказав інспектор Ніл. — Ми тут знайшли пакет цієї отрути в сараї садівника.

— І в цьому випадку скористатися отрутою не становило ніяких проблем, — сказала міс Марпл. — Місіс Фортеск’ю що-небудь їла? — запитала вона.

— О, так. Вони пили чай із багатьма солодощами.

— З кексом, я думаю? Бутербродами? Млинцями? Варенням? Медом?

— Атож, там були млинці й мед, шоколадний кекс і швейцарський рулет, і всякі інші солодкі речі. — Він подивився на неї зацікавленим поглядом. — Ціанистий калій був у чаї, міс Марпл.

— О, так, так. Я все розумію. Просто хотіла відтворити собі всю картину, так би мовити. Це має значення, вам не здається?

Він подивився на неї з легким подивом. Її щоки зарожевіли, очі сяяли.

— А що ви скажете про третю смерть, інспекторе Ніл?

— Тут, можна сказати, факти досить очевидні теж. Дівчина, Ґледіс, занесла до бібліотеки тацю з чаєм, потім принесла ще одну тацю в хол і залишила її там. Вона була якоюсь неуважною протягом усього того дня — так, принаймні, здається. Після того ніхто більше її не бачив. Кухарка, місіс Крамп, дійшла висновку, що дівчина пішла з дому на цілий вечір, нічого нікому не сказавши. Своє припущення, я думаю, вона ґрунтувала на тому факті, що дівчина вдягла добрі нейлонові панчохи та свої найкращі черевики. Проте вона помилилася у своєму припущенні. Дівчина, мабуть, несподівано пригадала, що вона не забрала в дім одяг, який сушився зовні на шворці. Вона вибігла з дому, щоб зняти його зі шворки, половину одежин уже, либонь, зняла, коли хтось несподівано підійшов до неї ззаду, накинув їй на шию панчоху — і сталося те, що сталося.

— То був хтось чужий? — запитала міс Марпл.

— Можливо, — сказав інспектор Ніл. — Але не виключено, що хтось із домашніх. Хтось такий, хто чекав нагоди, коли опиниться на самоті з дівчиною. Дівчина була стривожена, вона вочевидь нервувала, коли ми вперше допитували її, але, боюся, ми недооцінили важливість її поведінки.

— О, та хіба ви могли надати їй великого значення! — вигукнула міс Марпл. — Адже люди так часто почувають себе винними й збентеженими, коли їх допитує поліція.

— Саме так. Але того разу, міс Марпл, було й щось більше. Я думаю, Ґледіс побачила, як хтось щось робив таке, чого вона не могла пояснити. Думаю, ті дії були надто загадковими для неї, бо інакше вона розповіла б про них. Але, мабуть, вона пішла шукати пояснення до тієї самої особи, яка підкинула їй цю загадку. І та особа зрозуміла, що Ґледіс становить небезпеку для неї.

— І тому Ґледіс була задушена, і прищепка для білизни почеплена їй на ніс, — промурмотіла міс Марпл сама до себе.

— Так, це було бридко й жахливо. Страхітливе й невиправдане знущання. Мерзенна й непотрібна бравада.

Міс Марпл похитала головою.

— Чому ж непотрібна? Вона утворює певну схему, хіба ні?

Інспектор Ніл подивився на неї з цікавістю.

— Я не зовсім розумію вас, міс Марпл. Що ви маєте на увазі під схемою?

Міс Марпл умить перейшла у збуджений стан.

— Я маю на увазі… Це, знаєте, схоже… Я хочу сказати, що це можна розглядати як певну послідовність, якщо ви мене розумієте… зрештою, від фактів нікуди не подінешся, чи не так?

— Не думаю, що я цілком розумію вас.

— Я хочу сказати… Спочатку ми маємо містера Фортеск’ю. Рекса Фортеск’ю. Убитого в місті, у своєму кабінеті. А потім ми маємо місіс Фортеск’ю, яка сидить тут, у бібліотеці і п’є чай. До чаю були подані млинці й мед. І нарешті перед нами бідолашна Ґледіс із прищепкою на носі. Вона завершує послідовність. Чарівна місіс Ланс Фортеск’ю сказала мені, що не бачить у цих подіях ніякого глузду, але я не можу з нею погодитися, бо глузд у цих злочинах є, і то очевидний. Ви не згодні зі мною?

Інспектор Ніл повільно промовив:

— Я не думаю…

Міс Марпл швидко провадила:

— Я думаю, вам, інспекторе, років тридцять п’ять або тридцять шість, я не помилилася? Гадаю, у той час, коли ви були малим хлопцем, дитячі віршики були не в моді. Але для того, хто був вихований на віршах Матінки Гуски[11], такі віршики не можуть не мати великого значення, ви зі мною згодні? Знаєте, я подумала… — Міс Марпл зробила паузу, потім, ніби набравшись сміливості, продовжила розвивати свою думку. — Я знаю, з мого боку велике нахабство запитувати вас про те, про що хочу зараз запитати.

— Будь ласка, запитуйте про все, що хочете, міс Марпл.

— Що ж, ви дуже люб’язні, і тому я запитаю. Хоч і зроблю це з великою невпевненістю, бо знаю, я дуже стара, й у голові в мене все перемішалося, і може бути, моя думка не має ніякої цінності. Але все ж таки я вас запитаю: чи не намагалися ви опрацювати лінію чорних дроздів?

Розділ чотирнадцятий

І

Десь протягом десятьох секунд інспектор Ніл дивився на міс Марпл із виразом цілковитої розгубленості. Його першою думкою