Деріка Лонг - Випадкова наречена, Деріка Лонг

Ці слова мали певний підхід, певну маніпуляцію. Сандра зрозуміла, що він ставить себе в позицію, де її комфорт уже залежить від його рішень. І хоч він говорив це так, наче просто хоче їй добра, вона відчула, що насправді все це було частиною його контролю.

Вона відкинула ці думки, намагаючись не зіпсувати атмосферу. В кінці кінців, це був її дім, хоч і формально.

– Ти правий. Можливо, це все буде добре, – сказала вона, притримуючи себе в руках. – Але, будь ласка, я прошу тебе... просто дати мені час, щоб звикнути до всього цього.

Артем кивнув, і на його обличчі знову з’явилася та сама загадкова посмішка. Це була не просто усмішка – це був знак того, що він розуміє її більше, ніж вона хоче визнавати. Він не просто так пропонував ці зміни. Він був на крок попереду.

– Не переживай, все буде добре. Ти звикнеш, – повторив він і повернувся до дверей.

Сандра залишилася стояти біля дзеркала, дивлячись на своє відображення. Вона відчула, як щось змінюється всередині. Артем, своїм постійним втручанням, продовжував розмивати межі, які вона так ретельно ставила між собою і ним. І хоч це був лише маленький крок, цей крок показував, що її свобода, її приватність починають ставати частиною його правил.

Вона знала, що це не закінчиться на шафі та ліжку. Щось більше стояло за цими змінами, щось таке, що могла відчути лише вона, і це було те, що їй не подобалося. Але що вона могла зробити? Вона була тут, у цьому фіктивному шлюбі, і не мала іншого вибору.