Хелена Хайд - Проклятий ректор і я, або Караоке в крижаній академії, Хелена Хайд

— Ненавиджу, коли ти читаєш мої думки, — прошепотів чоловік мені на вухо. А його рука тим часом обвила мою талію, притискаючи до себе. — Отже, ти здогадуєшся, що буде?

— Покарання? — припустила я, розчиняючись у його дотику.

— Правильно, студентко Мальва. Зараз ви будете покарані, — шепнув він у мої губи. І, взявши під руку, потягнув до одного із виходів.

Не встигла я схаменутися, як опинилася в темному коридорі, до якого ледве долинала музика з бальної зали. Тут нікого не було, крім нас, ані душі. Йому вистачило лише клацання пальців, щоб я відчула це: як закляття спало, повертаючи мені колишній вигляд, а сукні — її первинний світло-блакитний колір. І я встигла лише ахнути, коли ректор притиснув мене до стіни, перш ніж його губи вп'ялися в мене жадібним поцілунком!

Протяжно застогнавши, я обвила руками міцні плечі та прикрила очі, повністю капітулюючи перед язиком ректора! Він умів цілувати так, щоб позбавити останніх крапель свідомості.

Все це було безумством. Чистим, неправильним божевіллям. Я повинна виробити імунітет проти цього чоловіка, просто зобов'язана! Але як же протистояти тій бурі, яка розриває груди, щойно він опиняється поряд?

— Лорде ректоре, будь ласка, відпустіть мене, — слабо прошепотіла я, закидаючи голову і мружачись.

— Відпустити? — кинув він.

— Заберіть стрічку. Назавжди…

— Ніколи. І ні за що, — видихнув чоловік, жадібно покусуючи мою губу.

— Чому? — стоном зірвалося з моїх губ.

— Тому що ще жодну жінку на світі я так не бажав, — шепнув він, знову поглинаючи мене пристрасним поцілунком!

Здавалося, моє тіло зараз розірветься. Поцілунок ректора, близькість його тіла. Це було надто солодко, злочинно солодко! Дівчина не повинна, просто не має права відчувати таких емоцій від дотиків чоловіка! Я не дозволяла такого бакалійникові Ваньці, який сватався до мене. То чому ж солодко стогну, коли все це робить зі мною чоловік, який ніколи зі мною не одружиється?!

Здригнувшись від гріховної насолоди, я вигнулась дугою і запізно зрозуміла, що відповідаю на поцілунок ректора. Ще й не просто відповідаю, а буквально шалено цілуюсь з ним, сплітаючись язиками і борючись губами!

— Хочеш, я візьму тебе прямо зараз? — прошепотів він у мої губи. — Зроблю тебе жінкою, і до бальної зали ти повернешся вже з червоною стрічкою.

— Ні! — різко крикнула я, спробувавши вирватися! Але руки ректора не дали мені відштовхнутись від його міцного тіла.

— Шкода, — зітхнув він, знову торкаючись моїх губ. — Знаєш, ти перша, з ким я так витанцьовую замість того, щоб просто спокусити і отримати своє. Навіть не знаю, чому. Ну що ж, у такому разі... студентко Мальва, сподіваюся ви розумієте, що за порушення мого наказу на вас чекатиме покарання?

— Хіба я щойно його не відбула?

— Про що ви? — хитро простяг чоловік. — Це був лише вступ! А за справжнім покаранням ти прийдеш у Новорічну ніч, до мене в покої.

— Ох... — Видихнула я, затремтівши всім тілом.

— А тепер пора назад на прийом, щось я тут затримався, — реготнув лорд Поплавленс, чіпляючи рукою мою тонку талію. І підло посміхаючись, вивів мене назад до бальної зали. Де одразу ж, не кажучи ані слова, потяг на паркет!

Танцювати я майже не вміла. Точніше як, чудово танцювала рускіє народниє хараводи танці на празніках в дєрєвнє тітки Авдотьї, де вона привселюдно наказувала мені називатись не Марічкою, а Машенькай. Та й кілька разів доводилося стрибати під сучасну музику у клубах. Але отак, бальні… Тільки на випускному трішки вальсувала, коли вчителі нас готували. На вечорі у школі — з колишнім однокласником, а на святкуванні у кафе — вже з Ванькою. Який більше ніж вальсував — лапав мене за сідниці, наступаючи на ноги своїми лапами сорок четвертого розміру, на яких були надіті майже нові шкарпетки (їм всього-то два роки було) та гумові шльопанці поверх лаптєй. Але коли я відчувала прутень Ванькі, що випирав і притискався до мене через тканину його потертих треніків під час танцю, то не відчувала нічого і близько схожого на те, що відчувала зараз! Просто все здавалося іншим. Недозволено солодким, п'янким і чарівним.

Я навіть не думала про те, як танцюю. Просто насолоджувалася кожною хвилиною, танучи від млості в сильних руках Мирослава Поплавленса. Танець за танцем. Поки він нарешті не прошепотів мені:

— Гаразд, Марічко, з тебе на сьогодні досить. Біжи до себе, з тобою ми побачимося завтра вночі. А мені ще треба про дещо з деким переговорити.

Розгублено кивнувши, я вислизнула з його обіймів... і постфактум згадала про те, що на мене чекає завтра ввечері! Ох, матінко!

Голова запаморочилась і я зрозуміла, що треба умитися. Тому насамперед побігла не до себе в кімнату, а до найближчого туалету.

Проте холодна вода не допомогла. Побоюючись, що просто зомлію дорогою до підземелля, я дійшла до найближчої туалетної кабінки, де сіла на унітаз і зачинила двері. Потрібно зібратися з думками, заспокоїтись, і тоді я зможу повернутися до себе…

Раптом двері туалету відчинилися і за звуками я зрозуміла, що увійшли двоє.

І ці двоє цілувалися!