Хелена Хайд - Проклятий ректор і я, або Караоке в крижаній академії, Хелена Хайд

Розділ 9. Маска для Попелюшки

Не те щоб я так сильно хотіла піти на цей прийом. Зрештою, галасливих заходів я не любила, та й ніколи не бувала на вечорах у тому форматі, який, судячи з локального форуму, намічався. І все ж, це було місцеве свято на честь кінця року, після успішної здачі сесії. Тож я була не проти погуляти бальною залою академії, поїсти смачні закуски з фуршету, може трохи потанцювати з ким-небудь (наприклад, з п'ятикурсником Мишком, в якому нещодавно знайшла близького друга), та й взагалі перейнятися святковим настроєм! Адже на Різдво та Новий рік жодних заходів в академії не проводилось. Студентам лише давали дозвіл перебувати поза своїми кімнатами після відбою, і таким чином купчуватися кожній компанії на власній вечірці. На одну з таких мене, завдяки Ніні, запросили, тільки йти на неї не хотілося. Просто такі розваги, та ще й з незнайомими людьми, були не по мені.

Тому коли ректор заборонив мені йти на прийом, та ще й з такої причини, мені захотілося заволати, відчайдушно тупаючи ногами! Покарана за те, що не розсунула ноги... просто чудово!

Саме тому я не могла мовчки прийняти це покарання, змиритися з ним і не заперечуючи відбути. Тож тільки-но ректор пішов, а я трохи заспокоїлася — відкрила на планшеті оцифровану бібліотеку академії і почала шукати в каталозі потрібні мені підручники. План (досить ризикований і навіть безглуздий) міцно засів у моїй голові, і я збиралася втілити його завтрашнього вечора.

Раніше мені не доводилося працювати з ілюзіями, а в приготуванні зілля я засвоїла лише основи. Але знайшовши потрібні параграфи в підручниках, все ж таки вирішила спробувати! Зрештою, цей засіб не вимагав якихось особливих інгредієнтів, які не можна було дістати максимум за півгодини.

Закінчивши з приготуваннями ближче до вечора, я спочатку використала зілля, яке перефарбовувало сукню, за моїм задумом — у пастельний пурпуровий колір. Ось тільки десь я, мабуть, трохи напартачила, і колір вийшов яскраво-червоним! Що мене не дуже втішило, бо настільки помітна сукня мені була ні до чого. Привертати до себе увагу на прийомі, куди мені заборонено з'являтися, однозначно не варто. На жаль, змінити колір зараз не вийде! Чари протримаються наступні вісім годин, і я не мала знань, потрібних для того, щоб їх скасувати або змінити.

З огляду на це, я навіть замислилася: а може все ж таки відмовитися від моєї витівки? Адже якщо я помилилася з приготуванням зілля, що змінює ілюзіями колір сукні, то і з іще чимось могла десь промазати! А раптом у мене після нього роги виростуть? Чи волосся дибки стане?

Але все ж таки бажання піти всупереч ректору перемогло. І я, заплющивши очі, випила вміст склянки із зеленим зіллям!

Кілька секунд потому, наважившись розплющити очі, я з полегшенням зрозуміла, що нічого непоправного не сталося. Тільки райдужки вийшли темно-сірими, а не світло-карими, та волосся стало чорним і до лопаток, а не русявим до плечей. Але, порівняно з перспективами, які я вже собі уявила, це були похибки в допустимих межах!

На щастя, студентів в академії навчалося багато, і навряд якийсь викладач знав усіх до одного. Чужаки ж сюди просто не заходили. Тож я сподівалася, що змінені ілюзіями риси обличчя не викличуть ні в кого підозри та бажання допитати підозрілу брюнетку в червоному. Відтак зарядившись оптимізмом, я переодяглася, зробила макіяж і просту зачіску, сховала білу стрічку під пелериною і вийшла зі своєї кімнати в підземеллі, сподіваючись непомітно прослизнути до коридорів, де вже не викликатиму якихось підозр. А звідти — прямо до бальної зали!

Я не прогадала коли припускала, що залу просто казково прикрасять до прийому. Гарна ялинка в центрі, гірлянди та всілякі святкові дрібнички! А ще — столики з частуваннями та зони відпочинку, де втомлені дівчата могли сісти та зіграти в якусь нехитру настільну гру.

Не бажаючи з порога привертати до себе занадто багато уваги, я попрямувала до одного зі столиків, взяла в руки келих вина і почала спостерігати за тим, що відбувалося в залі. А відбувалося, загалом, все досить одноманітно: на паркеті кружляло кілька пар, інші ж прогулювалися залою і розмовляли один з одним.

І ось уже через кілька хвилин я зрозуміла свій головний промах у всій цій витівці. Тому що самій мені не було з ким поговорити, зіграти чи потанцювати, а здумай я так підійти до незнайомців, і одразу виникли б підозри, за ними безліч запитань і ймовірність викриття. Будь я у своїй подобі, то не мала б таких проблем. Але зараз я знаходилася на прийомі, основною метою якого було спілкування людей один з одним (переважно важливих перців та майбутніх випускників). Мені ж, на жаль, не було з ким спілкуватися! Тож досить швидко я відчула нудьгу.

Справді, даремно сюди взагалі прийшла. Ще морочилася із зіллями, ризикувала. Тільки тепер і пишатися мовчки тим, що втерла носа ректорові, прийшовши сюди, незважаючи на його заборону. Ну так, дійсно ДОСЯГНЕННЯ! Просто в мемуарах можна буде написати на старості!

Роздратовано заскреготавши зубами, я допила свій келих вина і, тяжко зітхнувши, попрямувала до виходу. Хотілося просто переодягнутися, прийняти душ і лягти спати, щоб уранці прокинутися вже у своїй подобі.

— Досить зухвало з твого боку, — раптом пролунало за моєю спиною і я завмерла. — Чи ти думала, що таке дурнувате маскування зможе обдурити МЕНЕ?

Цей голос не залишав сумнівів щодо свого власника. Так само, як і сумнівів у майбутніх неприємностях.

— Ректоре, але ви самі сподівалися на цю мою зухвалість, правда? — різко обернувшись, хмикнула я… мабуть наважившись від випитого вина. І сама собі дивуючись, подивилася лорду Поплавленсу прямо в очі. У ці бездонні темно-пурпурові очі, в яких так безнадійно тонула!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍