Хелена Хайд - Проклятий ректор і я, або Караоке в крижаній академії, Хелена Хайд

Лише за мить до того, як я, різко розвернувшись, дала йому дзвінку ляпас! І швидко піднявши з підлоги свою мантію, накинула її на плечі, поспішаючи запахнутись.

— Знову викаблучуємось? — прошипів ректор, пропалюючи мене поглядом. І від цього погляду мій хвилинний спалах викликаної гнівом хоробрості випарувався. Тремтячи, я зробила кілька кроків назад, поки спина не вперлася в стіну, і лише спостерігала за тим, як ректор хижо підійшов до мене. — Здається, старі уроки знову забуті?

— Тоді можеш дати мені новий, — тремтячи від страху, прошепотіла я, дивлячись йому в очі. — Можеш знову карати мене, витворюючи зі мною які завгодно непристойності. Можеш навіть зґвалтувати мене. Вперед! Бо навіть тоді ти візьмеш мене силою, а не купиш за красиві лахи!

— Треба ж. А я думав, що такий подаруночок стане тобі чудовим аргументом нарешті віддатися мені, співаючи дуетом «Здрастуй, рідний айсберг»...

— Не потребне мені це плаття! — Закричала я, бризнувши сльозами. — Не потрібне!

…Мені потрібен ти.

Але ж це те, чого ти мені ніколи не даси!

— Що ж, ні то ні, — насупившись, промовив ректор. І різко відійшовши від мене, знову клацнув пальцями. Тієї ж миті сукня зникла. — От тільки претендентка на вступ до мого клубу не бігатиме по прийому у тих старих лахміттях зі складу. Тому якщо в тебе немає сукні, яка не ганьбитиме мене, я забороняю тобі йти на прийом. Це покарання за те, що сьогодні ти порушила правила академії, гуляючи після відбою. Побачу тебе на прийомі — покараю так, що мало не здасться, — прошипів чоловік, перш ніж не обертаючись зникнути!