Хелена Хайд - Проклятий ректор і я, або Караоке в крижаній академії, Хелена Хайд

І лише з падінням царського режиму та становленням Української Держави розгорнулася бурхлива діяльність із будівництва нової магічної академії. Місцем для замку вибрали засніжені гори Антарктиди, де його точно не знайдуть москалі.

Магом-архітектором, який спроєктував Таємну Крижану Академію, був Жан де Шатопер, для якого цей проект став головною роботою всього життя. Закінчивши його, він так і не залишив Антарктиди: на момент завершення будівництва чоловік був застарий для таких подорожей, та й українську державу вже окупували совєти, а Європою ширилися нові потрясіння, зріла напруга, яка згодом вилилась у Другу Світову. Тому Жан вирішив дожити свої дні тут, в тихому та віддаленому осередку української імміграції, і навіть застав часи, коли Британія заснувала неподалік станцію «Фарадей», 1996 передану Україні, яка й перейменувала її на честь Володимира Вернадського.

Згідно із заповітом Жана де Шатопера, його поховали в якійсь крижаній печері поряд з академією, разом із найдорожчим його скарбом, що зберігає таємницю цього замку.

А останнє було ще цікавіше! Що за печера? І який такий скарб? Які таємниці? Чи пов'язано це із секретним ходом у моїй підвальній кімнаті?

Почавши гортати сторінки, я різко завмерла, жадібно вгризаючись очима в одну з них. Ту, де описувалася усипальниця Жана де Шатопера та його похорон! Дивні абзаци, що траплялися в тексті, і ці гравюри… все вказувало на те, що тут зашифровано якусь загадку. А значить, над нею треба буде добре посушити голову у вільний час, якого до початку нового семестру буде повно.

Час!

Тихенько скрикнувши, я дістала планшет і подивившись на годинник, ледь не заволала на все горло. Був уже початок на дванадцяту, відбій дали більше години тому! Вже годину, як я мусила бути у своїй кімнаті, не покидаючи її. Натомість сиділа тут, у старих книгах, до яких мені взагалі не можна було наближатися!

Не знаходячи собі місця від паніки, я все ж таки постаралася заспокоїтися і сфотографувала потрібні сторінки книги на камеру планшета, щоб подумати про це пізніше. А для певності закинула фотографії до теки, на яку поставила пароль — так, про всяк випадок.

Хоч би пронесло! Хоч би ніхто не помітив! Не впіймав, коли повертатимуся!

Намагаючись впоратися з хвилюванням, я швидко розставила книги на свої місця і навшпиньки залишила заборонену секцію, а потім і саму бібліотеку.

Коридори академії після відбою майже не освітлювалися. Лампи горіли на великій відстані одна від одної і зовсім тьмяно, мабуть, призначені для комендантів. Які мені, на щастя, не попалися! Промчавши до корпусу гуртожитку, я спустилася в підземелля, відчинила двері своєї кімнати, шмигнула всередину.

— Ой! — пискнула я, дивлячись на лорда ректора, що розвалився на моєму кріслі біля робочого столу!

— Треба ж, студентко Мальва, — хмикнув чоловік, поволі підводячись на ноги. — Не чекав від вас такого розгульного життя. Якось ви перегнули зі святкуванням здачі своєї першої сесії.

— Вибачте, — прошепотіла я, полегшено зітхнувши: сьогоднішній вечір зіграв мені на руку, надавши перед ректором виправдання, безпечне щодо того, чим я насправді займалася.

— Якось ти зовсім розійшлася, люба моя, — прогарчав чоловік, миттю опинившись поряд зі мною! І притиснувши мене до себе, ковзнув рукою під мантію, щоб обвити талію.

— Мені дуже шкода, лорде ректоре, — простогнала я, танучи від його дотиків. — Так раділа з того, що здала все, зовсім про час забула...

— Тобі не вистачає дисципліни, — перебив лорд Поплавленс, розв'язуючи мою краватку, і дозволяючи їй синьою змією впасти на підлогу. — А для мага дуже важлива дисципліна, люба, — додав він, розстібаючи верхні ґудзики блузи і притискаючись губами до шиї! — Без неї твої блискучі знання та вміння коштують менше.

— Я… чесно постараюсь так не робити, — охнула я, відчуваючи слабкість у ногах від дотиків чоловічих пальців до своєї шкіри.

— Ось подивимося, як воно буде, Марічко, — посміхнувся ректор, дістаючи з кишені мікрофон.

— Це покарання? — Простогнала я, проти волі вигинаючись назустріч рукам чоловіка. — Ви зараз покараєте мене… взявши мене після караоке? Так?

— Не кажи дурниць, люба, — хмикнув лорд Поплавленс, провівши мікрофоном по моїм ключницям. — Я вже казав тобі, що не братиму тебе ось так, насильно, щоб перший раз був для тебе нав'язаним покаранням, а не бажаною насолодою, яку ти захочеш сама.

— Тоді що ж це? — Схлипнула від збудження я.

— Тільки пропозиція уникнути покарання, — прошепотів чоловік мені на вухо, перш ніж прикусити його. А потім, клацнувши пальцями, вказав на правий кут кімнати. — Дивись.

Зумівши нарешті відірвати погляд від розстебнутої сорочки ректора, через яку виглядало треноване тіло, я остовпіла. Остовпіла дивлячись на розкішну синю сукню, що з'явилася в кутку! З тканиною, ледь вловима текстура якої нагадувала морозні візерунки на склі. Ідеально скроєна, чудового фасону, з сяючими кристаликами, розсипаними по тканині, які витончено прикрашали спідницю!

— Значно краще за ту убогу ганчірку для підлоги, яку тобі видали на складі, правда? — самовдоволено посміхнувся ректор, спускаючи з плечей білу блузу. — Мої дівчатка завжди одержують усе найкраще. І це плаття буде твоїм... якщо ти зараз віддасися мені, і ми нарешті замінимо цю дурну білу стрічку на червону. То що, згасимо світло і в ліжечко? — прогарчав лорд Поплавленс, торкаючись губами моєї шиї.