Сергій Олексійович - Знайти дівчину за сто днів , Сергій Олексійович

22 грудня.
64 день.

Згадую свої різні минулі стосунки. Починаєш розуміти різні речі, які ти не розумів тоді коли був у них. Все мати (який) вигляд (подобу, постать) з боку або через якийсь час. Часто стикаємося з тим, що за кимось бігати кимось віддаю своє кохання, а в сутність її на цих людей 300 років і не потрібна була.

Ну, наприклад у моєму житті були люди відносини які я дуже ціную і досі згадую з любов'ю про таких дівчат.

Щоразу катається зараз, то поки що в мене тихо. Ось що я подумав. Ось і ходжу вулицею зустрічаю двох жінок мені допустимо вони обидві подобаються і коли я бачу одну мені хочеться посміхатися. А друга мені просто подобається і жодних таких особливих емоцій людина не викликає. Так звичайно ж треба прагнути те побачення якої у тебе автоматично на обличчі з'являється посмішка.

Ось навіть взяти ті самі соціальні мережі. Дуже намагаюся про таке не писати. Але все одно в п'яти винятках звичайно раз чи інший варто трошки про це поговорити.
Там теж є такі люди, з ким спілкуєшся із задоволенням. А з ким просто за звичкою.
Комусь цікаво писати щодня, коли людина тобі пише, ти автоматично посміхаєшся від однієї чи двох пропозицій.

Але це або люди просто такі позитивно налаштовані або між вами дійсно є якісь магніти. Якісь невидимі нитки, які пов'язують вас між собою.

І добре було б мати таких людей у ​​реальному житті. Є дівчата які мені хочеться побачити в реалі, але не прямий так щоб все кинув і побіг. Я просто пам'ятаю знаю як це буває коли тебе тягне до людини й ти не можеш нічого більше робити, як тільки думати про неї. І тобі хочеться бачити ще одну 24 години на добу. Поки що у реальному житті нікого такого немає. Мабуть, і справді всьому свій час.

23 грудня.
65 день.

Експеримент продовжується! Щось із кожним днем, я все більше і більше приходжу до думки, що все-таки доля – долею, а дії – дією. Якщо нічого не робити самому і не робити жодних кроків, то, на жаль, нічого такого й не виходить. Чисто теоретично, якби я знайомився з усіма, хто мені подобається, то вже давно з кимось зустрічався б і ходив на побачення.

А просто чекати та нічого не робити? Так це собі дорожче. Обов'язково потрібно робити будь-які кроки, щоб там не сталося.

Ходити, знайомитись, усміхатися, бувати десь, щось робити, говорити людям компліменти. Якщо сьогодні не вийде, то з другого, з десятого разу все одно рано чи пізно хтось обов'язково відповість взаємністю. Ось потрібно просто не опускати рук і робити якісь кроки для того, щоби все вийшло.

Це начебто якісь банальні фрази та слова та якісь речі всім зрозумілі. Але насправді всі їх знають, всі розуміють, але багато висновків із цих істин на мою не робить. А я вкотре переконався, що просто так нічого не буває. Що якщо тільки дивитися, думати й мріяти, то, звичайно ж, нічого в тебе в житті не зміниться.

Одна річ, коли ти дивишся, думаєш, мрієш, фантазуєш. І зовсім інше, коли ти просто підійшов, спитав, спробував познайомитись, щось там запропонував, свою допомогу якусь. Наприклад піднести сумку або там допомогти людині в чомусь іншому. Та просто навіть елементарно, якщо тобі подобається якась там людина, дівчина, жінка. То ж можна надати якісь маленькі знаки уваги. І людина одразу все зрозуміє і з його реакції буде одразу видно.

Ось навіть готовий приклад. Є одна моя знайома. Вона працювала в магазині у цукерковому. І завжди, коли в ній заходив хлопчик, який їй подобався, вона йому пропонувала цукерки. Частувала його. Лише його одного. І це робила просто так. І абсолютно безплатно. Ось завжди його пригощала. Це була її мова кохання щодо нього. У всіх це по-різному.

Ось, наприклад, мені також подобається дівчина, яка працює в магазині. Ну, звичайно, наприклад, можна взяти пригостити її чимось. Так просто: яблуком, апельсином, шоколадкою, цукерками якимись. Реакція людини буде відповіддю. І якщо приємно дівчинці, вона побачить, що тобі подобається і не байдужа.

Є кілька дівчат, які мені подобаються, але вони знаходяться по той бік екрана. Треба чесно собі сказати, що, наприклад, у найближчому майбутньому ми з ними не можемо побачитися, бо вони живуть десь далеко-далеко. І з цими людьми, якщо вони так тобі подобаються, можна просто дружити та спілкуватися, як друзі, а там далі буде видно.

Все одно віртуальне життя — це одне, а потрібне поряд: жива, справжня, кохана дівчина.
Чого я щиро і від щирого серця всім бажаю!