Джейн Б. Бурка - Прокрастинація

Ми сподіваємося, що допомогли вам переосмислити ваші стосунки з часом і сприйняття себе в часі, де і те, і те має глибокий зв’язок із вашою прокрастинацією. Гадаємо, що ця рефлексія допоможе вам рухатись у напрямі до переживання Зрілого часу, що, своєю чергою, дасть вам змогу без зволікань здійснювати важливі для вашого життя речі.

Що таке Зрілий час? Ми трактуємо його як «здатність оцінити й прийняти те, що є реальним, як у зовнішньому, так і у внутрішньому світі»[53], а також як визнання та прийняття і реального, і суб’єктивного часу, а ще як уміння гнучко й легко маневрувати між тим і тим. Реальний час не мусить бути вашим ворогом чи босом. Час не є ні хорошим, ні поганим, ні швидким, ні повільним, ні другом, ні ворогом. Він просто є. Ваше завдання — з’ясувати, як мати з ним справу, й жити якомога повніше в його межах, а не витрачати життя на боротьбу з ним.

7. Нейронаука сьогодні

Великі відкриття

Коли у першому виданні нашої книжки ми заявили, що «гена прокрастинації немає», ми були праві відповідно до того, що було відомо на той час. Та з 1983 року у сфері нейронауки відбувся прорив, і науковці змогли вивчити деякі частини мозку й те, як вони працюють окремо і разом. І хоча ми досі не віримо в те, що за прокрастинацію відповідає окремий ген, проте тепер ми вдосталь знаємо про роботу мозку, аби з упевненістю заявити, що, так, існують біологічні чинники, які впливають на прокрастинацію. Деякі з них загальні, пов’язані з тим, як мозок працює, розвивається і як з часом змінюється, що опосередковано сприяє відкладанню справ на потім. Інші чинники стосуються окремих функцій (або дисфункцій), які майже безпосередньо призводять до прокрастинації. Наприклад, якщо у вас тією чи іншою мірою розвинений синдром дефіциту активності та уваги, виконавча дисфункція, сезонний афективний розлад, депресія, обсесивно-компульсивний розлад, хронічний стрес або депривація сну, ці процеси у вашому мозку, вірогідно, будуть тісно пов’язані з вашою прокрастинацією. Ми обговоримо ці стани в наступному розділі, та спершу підсумуємо кілька «великих відкриттів» з останніх досліджень у нейронауці, щоб ви краще розуміли, як працює ваш мозок. Усім корисно буде зрозуміти цю частину організму людини, і ви можете застосовувати цю інформацію для підсилення боротьби з прокрастинацією.

Велике відкриття № 1: Ваш мозок постійно змінюється

Науковці думали, що наш мозок розвивається передбаченим, наперед визначеним шляхом: певні риси «запрограмовані» з народження, все дитинство мозок росте, досягає піку у віці близько вісімнадцяти, а потім іде на спад. У наш час цілком зрозуміло, що це неправда. Дослідження показали, що мозок — це динамічна жива система, яка постійно змінюється і перепрошивається аж до дня вашої смерті.[54] Здатність мозку перебудовуватися, руйнувати старі та утворювати нові нейронні зв’язки протягом усього життя називається «нейропластичністю».[55] Тепер ми знаємо, що мозок змінюється щодня: те, що ви робите сьогодні, впливає, добре чи погано, на те, як виглядатиме і працюватиме ваш мозок завтра.[56] Як таке може бути?

Пережитий досвід активує наші мозкові клітини (нейрони), надсилаючи електричні імпульси від нейрона до нейрона, подаючи через них біохімічні сигнали та готуючи їх до кількісного зростання, а також до зростання кількості зв’язків між ними.[57] Як гіпотетично висловився Зиґмунд Фройд 1888 року, що чітко підтвердив психолог Дональд Гебб 1949 року, «між нейронами, які спрацьовують разом, встановлюється зв’язок».[58] Що більше ви щось робите, то більше ваш мозок працює на підтримку цієї діяльності; він вчиться робити те, чого від нього хочуть, швидше і краще (незалежно від того, на користь це вам чи ні).

Мозок завжди змінюється. Хороша новина в тому, що він може вигадувати нові, гнучкі способи поведінки. Погана ж новина — що він також може укріплювати старі, жорсткі способи поведінки. Це називається «пластичним парадоксом».[59] Як класичну метафору для опису застрягання людини у старих шаблонах поведінки використовують з’їжджання згори на санках по свіжому снігу.[60] Коли ви з’їжджаєте з пагорба вперше, є багато можливих шляхів. Що частіше ви спускаєтеся обраним шляхом чи поблизу нього, то більше слідів ви створюєте і ці сліди стають глибшими, аж до утворення колії — тоді ви з’їжджатимете вже дуже швидко. Повторення означає, що у мозку ми прокладаємо «ментальні сліди», які «зазвичай стають самопідтримувальними»[61], і вибратися з них стає дедалі важче. Потрібно багато усвідомленості та зусиль, аби вплинути на старі звички й розірвати наявні нейронні мережі, але це можливо. Наша книга має на меті допомогти вам підвищити усвідомленість щодо того, що ви робите, коли відкладаєте справи на потім, і чому ви це робите, — щоб ви могли допомогти своєму мозку вийти за межі його колій. Дивитися на свою прокрастинацію з іншої перспективи та використовувати техніки боротьби, які ми пропонуємо, — це те, що може допомогти вам розірвати старі нейронні шаблони зволікань і створити нові моделі, завдяки яким ви робитимете справи вчасно.

Велике відкриття № 2: Відчуття мають значення, навіть коли вони несвідомі

Ваші відчуття пов’язані з вашою унікальною самістю — лише ви можете переживати свої відчуття, а відчуття — це невід’ємна частина стану свідомості.[62] Дуже цінне те, що відчуття можна використовувати як орієнтир та джерело інформації для ухвалення рішень. Як зараз виявляють дослідники, у реакціях тіла та інтуїції є певна мудрість. Здатність використовувати емоції для ухвалення мудрих рішень може бути втрачена, якщо певні частини вашого мозку (лобова частка) пошкоджені.[63] Якщо у вас немає доступу до відчуттів, ви не можете використовувати це критично важливе джерело самопізнання, щоб допомогти собі у своєму життєвому русі. Важливо мати змогу сказати: «Я відчуваю, що це правильно» або «Відчуття кажуть мені, що це неправильно». Без внутрішнього відчуття правильності чи неправильності, яке походить від відчуттів усередині вашого тіла, ви змушені обдумувати рішення лише розумом або безкінечно зважувати довгий перелік «за» і «проти». Ви можете шукати «логічну», «правильну» чи «ідеальну» відповідь. Але покладаючись в ухваленні рішень тільки на зовнішні чинники, ви не наблизитеся до розуміння того, як ви почуваєтеся. Врешті ви відкладаєте ухвалення рішень, бо не можете (або боїтесь) порадитися з найбільшим авторитетом — Собою внутрішнім.

Ми можемо вважати прокрастинацію спробою не просто уникати певних завдань, а уникати відчуттів, що якимось способом прив’язані до цих завдань. Останні відкриття нейронауки можуть допомогти краще зрозуміти, чому відчуття мають таке велике значення і як контроль над ними відіграє величезну роль у здатності братися за завдання, від яких хочеться втекти. Іноді ви добре знаєте, що відчуваєте, а іноді симптомом