IrenStasiuk - Спадщина Мольфарки, IrenStasiuk

Розділ 16: Гроза на горизонті

Меланія і Марко стояли на порозі нового виклику. Відчуття, що їхня подорож тільки починається, не покидало Меланії. Хоча це було місце, яке раніше здавалося таким знайомим, тепер усе стало чужим і загрозливим. Ліс, який ще нещодавно був для неї домом, почав виглядати чужим, ворожим, і навіть небезпечним. Камінь в її руках, Золотий камінь, здавався все важчим, і його енергія, що раніше була відчутною і теплою, тепер здавалась холодною і непередбачуваною.

 

— Це місце не просто магічне, — сказала Меланія тихо, наче шепочучи сама собі. — Воно жертвує нами заради чогось більшого.

 

Марко дивився на неї, відчуваючи її сумніви. Він бачив, як змінилась її енергія з того часу, як вона прийняла свою силу. Вона більше не була тією дівчиною, яка прагнула знайти своє місце в світі. Вона стала його частиною, і це був не просто шлях, це було її призначення.

 

— Ми не маємо вибору, — відповів він, поглядаючи на темні стіни печери, що поглинали світло їхніх вогнів. — Ліс не залишає нам простору для сумнівів.

 

Їхня дорога вела їх глибше в темні тунелі. Стіни печери почали випромінювати незрозуміле світло, що відбивалося від їхніх кроків, створюючи темні тіні, які виглядали майже живими. Повітря стало густішим, і Меланія відчула, як її дихання стало важчим. Вона вдихала запахи вогкості та гнилі, що несли в собі не тільки фізичний бруд, але й щось набагато гірше — відчуття забутого.

 

Вони не знали, скільки часу вони вже блукають по цих підземних лабіринтах, коли нарешті перед ними з’явилася велика, майже метафізична зала, де їх чекала відповідь — і, можливо, навіть кінцева битва.

 

У центрі зали стояв величезний кристал, темний, як ніч. Його поверхня була гладкою, але наче живою — здавалось, що він поглинає світло, але з кожним його рухом з’являлись нитки світла, що тяглися, немов спіралі, у темряву.

 

Меланія ступила вперед, відчуваючи, як її серце б’ється все швидше, а її енергетичний потік став настільки сильним, що навіть камінь у її руках почав пульсувати, як би відповідаючи на цей виклик.

 

— Це не просто магія, — сказала вона, коли її погляд зупинився на кристалі. — Це частина чогось значно більшого.

 

Марко підійшов до неї, він теж відчував це тяжіння, але його погляд був спокійним і рішучим.

 

— Якби це було просто магією, ми б могли це подолати. Але ми стикаємося з чимось, що не належить цьому світу.

 

Раптом, коли Меланія простягнула руку, щоб торкнутися кристала, з темряви почулись дивні, страшні звуки. Схоже, що сама печера почала ворушитися, її стіни почали труситися, а із глибини підіймалися хвилі невидимого потоку. Темрява почала брати верх над їхньою свідомістю.

 

Тоді з’явився голос — тихий, але настільки пронизливий, що він відразу заповнив кожен куточок їхньої свідомості.

 

— Ви готові до кінця, мольфарко?

 

Меланія, схоже, не здивувалася. Вона вже почала розуміти, що всі ці випробування були лише частиною її долі. Всі її страхи, всі сумніви були лише моментами, які вона повинна була пережити, щоб стати тим, ким мала стати.

 

— Це ще не кінець, — відповіла вона твердо, але в її голосі лунала рішучість, ніби вона нарешті зрозуміла свою роль у всьому, що відбувалося. — І я готова до всього.

 

Кристал перед ними почав світитися, і в його глибині з’явилася фігура. Вона була наполовину з тіні, наполовину з світла — це був він. Чорний мольфар. Він не був тут фізично, але його присутність була настільки сильною, що Меланія відчула, як її сили починають розриватися.

 

— Ти не можеш перемогти мене, — сказав голос, і в ньому звучала байдужість, що змушувала серце Меланії стискатися від холоду. — Я є частиною цього світу, частиною того, що ти намагаєшся захистити. Ти не можеш перемогти те, що є в твоїй власній душі.

 

З цих слів зникали всі її надії на просте вирішення. Але це також було тим моментом, коли вона зрозуміла: її битва ще не завершена. Це не була просто боротьба з ним, це була боротьба з її власними сумнівами, з усіма її страхами, що кріпко тримали її за руки, за серце.

 

Меланія закрила очі і відчула, як енергія лісу, її енергія, знову зливається в одну величезну потужну хвилю. Вона не зупиниться.

Вона не повернеться назад. Це був її вибір, і це була її битва.

 

І, хоча чорний мольфар і намагався зламати її дух, тепер вона була готова боротися до кінця.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍