IrenStasiuk - Спадщина Мольфарки, IrenStasiuk

Розділ 15: Лабіринт темних секретів

Кожен крок Меланії і Марка був важким, ніби сам ліс опирався їхньому руху. Вони йшли далі, але тепер не було того впевненого, спокійного зв’язку, що був раніше. Ліс, здавалось, став іншим. Він здався більш замкнутим, темнішим, і навіть звуки стали глухішими. Лише іноді вітрила вітру лоскотали обличчя, наче затаєний подих спостерігача.

 

— Це не просто темрява. Щось змінилося, — сказала Меланія, зупиняючись і оглядаючи навколишнє середовище. В її очах відбивається тривога. Вона відчувала, як чогось дуже важливого їй бракує. Якогось зв’язку, який вона звикла відчувати в кожному листку і камінці.

 

Марко підійшов до неї, і його погляд став настільки проникливим, що Меланія могла почути його думки навіть без слів. Вони обидва зрозуміли, що ліс вже не такий, яким був колись.

 

— Ліс охоплений якимось страхом… ніби його саму суть змінено, — сказав він тихо, і навіть його зазвичай спокійний голос видавав певну стурбованість.

 

Вона кивнула і зробила глибокий вдих. Меланія відчула, як її душа стає важчою, а відчуття внутрішнього зв’язку із лісом слабшає. Це не була звичайна темрява, якою був наповнений ліс, це була щось більше, темне та глибоке, що проникало в саме серце природи.

 

Відчуваючи себе все більш і більш ізольованою, Меланія зробила ще кілька кроків уперед. Раптом на землі перед ними з’явилась непомітна щілина, що вела в глибину лісу, туди, де ніколи раніше не було відомо їм шляхів. Вона виглядала як вхід до якоїсь темної, незвіданої печери.

 

Марко витягнув руку, намагаючись зупинити її.

 

— Що це? — запитав він, із сумнівом поглядаючи на щілину. — Це може бути пастка.

 

Але Меланія відчула, що це не була пастка. Це була частина чогось більшего, чогось, що могло дати їй ключ до розуміння того, що сталося з лісом. Вона зробила рішучий крок уперед.

 

— Я повинна пройти, — сказала вона, і її голос звучав вперто, як ніколи. — Це частина того, що я маю зробити.

 

Марко не став заперечувати. Він лише стежив за нею уважно, розуміючи, що якщо Меланія готова, то він не може залишити її на самоті.

 

Вони обережно пройшли через щілину, і попереду відкрилась вузька стежка, що вела в глибоке підземелля. Стіни цієї печери були вкриті стародавніми знаками, розмитими, зображеннями символів і символічних зв’язків, що вона не могла одразу зрозуміти. Лінії, ніби зливаючись, формували одну велику спіраль. Відчуття часу в цьому місці стало абсолютно іншим — тут немає минулого і майбутнього, лише теперішнє, розірване та спотворене.

 

Після кількох хвилин блукання у темряві Меланія зупинилася, її погляд зупинився на стародавньому кам’яному рельєфі, який був вирізьблений на одній з колон. Він зображував величезне дерево, що, здається, охоплювало цілу планету, а в його гілках заплутані символи мольфарів. В одному з них вона розпізнала частину свого власного імені, як вищу силу, що позначає її приналежність до цього місця.

 

— Це те, чого я шукала, — промовила Меланія, її голос пролунав із глибини, наповнений здивуванням. — Це древній магічний ланцюг. Я… я частина нього.

 

Марко підійшов до неї і оглянув рельєф, але не говорив. Він просто спостерігав, як Меланія обережно торкається кам’яного малюнка, а в її очах з’являється нове розуміння. Вона відчувала, як ланцюг магії, сплетений між поколіннями, обвиває її душу. Це був один із потаємних ключів до сил, що давали змогу контролювати навіть саму темряву, що поглинала ліс.

 

В ту ж мить камінь під її руками почав вібрувати, а з глибин темряви долинуло глухе, моторошне рипіння. Відчуття холоду почало просочуватися навколо них, і вони зрозуміли — цей рельєф відкриває не тільки глибини мудрості, але й нові загрози.

 

— Що це? — запитав Марко, охоплений тим самим відчуттям небезпеки.

 

Меланія кивнула, вперта, але з певним хвилюванням в очах. Вона знала, що зараз все може змінитися. Вона була готова, але цього разу її боротьба була не тільки з темними силами. Вона була ще й з її власними сумнівами, з її минулим, яке, як зловісний шлейф, слідувало за нею.

 

Перед ними відкрився новий шлях — такий же загадковий, як і сама природа магії, що тепер визначала їхнє життя.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍