Arachne - СапфІр, Arachne

Еліза знову подивилася на нього, і в її очах майнуло полегшення, але за ним ховалась невпевненість.

— Виходить, ми перемогли? — її голос був тихий, майже пошепки.

Антуан на мить завмер, обмірковуючи її слова.

— Перемогли?.. Не знаю.

Еліза спохмурніла, її руки стиснулися в кулаки.

— Чесно?.. Я не знаю багато чого в моєму житті.

— Ти завжди зможеш вибрати, ким хочеш бути.

Їхні погляди зустрілися, і на мить у машині повисла тиша, напружена та сповнена емоцій.

— А як бути з нами? — раптово спитала Еліза, зламавши мовчання.

Антуан відвів погляд, відчуваючи, як це слово - "ми" - змушує його серце битися швидше.

— Еліза, я… ​​— він зітхнув, підбираючи слова.

- Це перешкода? - перебила вона, дивлячись на нього з викликом.

Він повільно обернувся до неї, його обличчя пом'якшало.

— Ні, це виклик, — відповів він тихо.

Еліза прикусила губу, її погляд потеплішав.

- Я теж не готова здатися, - нарешті сказала вона.

Вони сиділи в машині ще кілька хвилин, не знаючи, що на них чекає далі, але вже розуміючи, що це більше, ніж просто справа.

***

Наступного ранку Антуан прокинувся від дивного почуття занепокоєння. Події минулої ночі все ще крутилися у нього в голові, але в їхньому центрі незмінно залишалася Еліза. В її очах він бачив щось, що не давало спокою — ніби вона вже знала, що буде далі, але воліла промовчати.

Щойно він встиг упорядкувати себе, як пролунав дзвінок від Луї.

— У нас проблеми, Антуане, — голос друга звучав напружено.

- Що трапилося? — спохмурнів детектив, уже передчуваючи біду.

- Ангар порожній. Машин немає. Еліза зникла.

Ці слова обрушилися на нього як грім.

- Як це "зникла"? — холодно промовив Антуан, стискаючи слухавку.

— Вона прийшла рано-вранці, сказала, що хоче переконатися, що все гаразд. Я її пустив, а за годину ангар уже був порожній. Ніхто з моїх людей нічого не бачив.

Антуан повільно опустився на стілець, відчуваючи, як напруга стискає його груди.

- Вона забрала машину... - Видихнув він.

— Схоже, — підтвердив Луї. - Але навіщо?

Антуан повісив люльку, не відповідаючи. Питання Луї луною звучало в нього в голові. Навіщо?

Він почав згадувати її слова, її жести, моменти, коли вона вислизала від прямих питань. Еліза завжди була загадкою, але тепер він усвідомлював, що недооцінив її.

На столі лежав аркуш паперу. То була записка, залишена Елізою. Її почерк був чітким, але рядки несли у собі більше запитань, ніж відповідей:

"Антуане, дякую за все. Ти - єдиний, кому я могла довіряти. Але є речі, які я повинна зробити сама. Пробач, якщо це здається зрадою. Це не кінець. Можливо, ми ще зустрінемося. Бережи себе."

Він перечитував її знову і знову, намагаючись знайти прихований зміст.

Антуан зітхнув, повільно відклав записку і підвівся, почуваючи себе одночасно ошуканим та захопленим.

Еліза була розумною, неймовірно розумною. Вона знала, як зіграти свої карти, щоб залишитись на крок попереду. Але що ж тепер?

Машина, документи, таємниці, емоції все змішалося в один клубок. Антуан знав одне: історія не закінчилася.

І хоча її зникнення залишило глибоку рану, він не міг утриматись від легкої посмішки.

— Ти залишила слід, Елізо, — тихо промовив він, дивлячись у вікно на Париж, що прокидається. - Ми ще зустрінемося. Я тебе знайду.

***

Минув місяць. Париж жив своїм звичним життям, але у його тінях почали відбуватися дивні речі. Список людей, що фігурували у документах із 'Сапфіру', почав скорочуватися. Антуан стежив за новинами з зростаючим занепокоєнням.

Один із впливових політиків раптово пішов у відставку, заявивши про "моральну втому". Через кілька днів крупного бізнесмена, відомого своїми корупційними зв'язками, було знайдено мертвим у своєму особняку — офіційна версія говорила, що це було самогубство. А потім сталася низка загадкових "нещасних випадків": аварії, пожежі, дивні зникнення.

Антуан, сидячи у своєму кабінеті, гортав газети і робив позначки у блокноті. Всі ці люди були у списку, який він мигцем бачив серед документів Елізи.

"Занадто багато збігів," - думав він, смикаючи ручку в руках.

Він знав, що за цим стоїть вона. Її почерк був непомітним, але ефективним. Вона завжди діяла тонко, з точністю шахового гросмейстера, виводячи з гри постаті одну за одною.

Антуан підвівся, підійшов до вікна, за яким блимав галасливий паризький вечір.

— Але де ти, Елізо? — промимрив він, дивлячись на вогні міста.

За місяць він перепробував усе, щоб знайти її. Підключив свої контакти, перервав архіви, навіть звернувся до Луї, але це було марно. Вона ніби випарувалася. Ані банківських операцій, ані телефонних дзвінків, ані слідів перетину кордонів.

У його голові крутилися запитання. Чому вона вирішила усунути всіх цих людей? Це помста? Чи вона завершує свій план?

Ще одна думка не давала йому спокою: чи не була вона сама в небезпеці? Адже люди з цього списку могли мати свої ресурси, свої способи захисту.

Стук у двері відволік його від роздумів. То був Луї.

- Новини погані, Антуане, - з порога заявив він.

- Що ще? - насупився детектив.

— Останній зі списку знайшли мертвим сьогодні вранці. Але це не найдивніше. На місці виявили це. - Луї простягнув фотографію.

На ній був вирізаний із паперу силует сапфіру, акуратно складений і залишений поряд із тілом.

Антуан взяв фотографію, довго роздивлявся її, а потім посміхнувся.

- Вона грає з нами, - сказав він, більше собі, ніж Луї.

— Що робитимемо? - Запитав друг.

- Чекати, - спокійно відповів Антуан. — Вона дасть про себе знати. Занадто розумна, щоби просто зникнути.

***

Пройшов ще один місяць, Антуан сидів за своїм столом, оточений папками, звітами та газетами. Він знову і знову прокручував події у своїй голові. Всі докази, знайдені на місцях подій, здавались загадковим нагадуванням про те, що за ними стояла Еліза. Вона відіграла ключову роль у викритті цієї темної мережі, але її роль залишилася в тіні.