Світлана Володимирівна Тараторіна - Дім Солі, Світлана Володимирівна Тараторіна

— Фена! Фу! Ая-я! — Гуль оскалилася в бік копека.

Тварина злякано заскавучала й сховалася в найближчу шпарину. Гуль

потягнула Талавіра повз погріб-святилище й відкинула запинало над дверима

невеликої юрти.

Разом із тканиною прохід затуляла завіса з намистин. Це були мушлі, камінці, бите скло та шматочки пластику, акуратно нанизані на шворки з жил

артроплеври. Стіни юрти вкривали вигорілі килими, поверх них висіли вицвілі

фотографії дітей. Кілька групових. Їх єднала постать старого кіммеринця в

центрі. Судячи з одягу та стану кольорів, вони були зняті в різні роки, але, на

подив Талавіра, старий усюди був однаковим: дрібне висохле обличчя, круглі

окуляри, тюбетейка на маківці й довга люлька, затиснута в зубах.

— Азіз-баба, — сказала Гуль, показуючи на старого. — Учні. Любить

дітей.

До Спалахів місцеві часто самі приводили дітей до шкіл доктора Зорга.

Талавір згадав малюнки на стінах у Белокуна. Мамай був з Ак-Шеїх. Його мав

привести до Зорга місцевий рекрутер. Під час війни такі рекрутери першими

зазнали гніву кіммеринців як зрадники та колаборанти. Але ж Азіз-баба пережив

війну. Невже в Дешті просто не можна любити дітей? І водночас Талавір

постановив собі розпитати старого.

Жінка показала на матрац, сама заходилася розпалювати маленьку залізну

піч — собу. Поставила на плаский дах мідний чайник, обережно, наче

дорогоцінність, налила води й вкинула якесь зілля. За мить повітря запахло

полином та кермеком.

― Ти його невістка чи… дружина?

— Ні! — пирснула Гуль. Бузкові очі весело блиснули. — Гуль знайшли в

Дешті. Азіз-баба взяти до себе. Хороший.

Гуль підсунула низенького столика, поставила дві маленькі чашки й

розлила чай. Вона наче танцювала. Кожну піалу піднімала так, аби

продемонструвати довгі чотирифалангові пальці та тонкі зап’ястки. Навколо

обличчя і тонкої шиї маленькими змійками здіймалися сотні косичок. А коли

вона нахилялася, то випинала груди й вигинала стан. Гуль мала на диво

спокусливу фігуру.

— Ти сказала, що Рябов хотів зайти до будинку Сєрова. Звідки знаєш? —

Талавір відпив із чашки. Язик обпік солоно-гіркий смак.

— Він казати. Я їжу носити. Варену бору, солонець, янтих, раз м’ясо. —

Дівчина облизалася.

— Ви багато говорили?

— Ні. — Гуль витріщила очі й постукала себе по голові. — Він бум-бум.

Говорити ще менше за мене.

Талавір знову подумав про те, як Рябов опинився в Дешті. Судячи з усього, був ще більш зламаним Братом, ніж він.

— І все одно я відчуваю, що ви були приятелями, — усміхнувся Талавір і

знову покуштував чай. — Скажи, у ніч перед смертю він збирався до того

будинку?

— Гуль не знати! Але бути глупим вийти в ніч світіння Йилдиз.

— Що це за ніч така? — здивувався Талавір. Він відчував, що ще трохи —

і місцеві вірування доведуть його до сказу.

— Ніч, коли з будинку Гєри виходить джадал. Усі знати. Лише ти не знати,

— зареготала Гуль.

— Тієї ночі була буря?

— Ні! Ти зовсім тук-тук. Ніч світіння Йилдиз є — бурі немає.

Отже, Гєра Сєров збрехав про бурю і змусив підтвердити Ма. Про що ще

не сказав офіційний бей Ак-Шеїх? Талавір згадав рух за вікном у будинку з

деревом. Що саме тут шукав Рябов? І що чи кого має знайти він, Талавір?

— Хто ще живе в тому будинку? — Талавір показав Гулі гральну карту

Мамая.— Гєра, — з готовністю відповіла синьошкіра. — Його дружина. Хлопчик

лікарки казати — мертва дочка. Казати, вона сидить на спині в старого.

— Казати? Але в Гєри за спиною реально синя потвора?

— Значить, ти казати, як Бекир, — безтурботно стенула плечима Гуль.

Талавір замислився, чи бачить іще хтось, окрім нього й хлопчика, ту кляту

потвору.

— Ти коли-небудь чула про доктора Мамая?

На подив Талавіра синьошкіра жінка захихотіла.

— Смішне ім’я. Кіммерицькою «мамай» — ніхто. Так Азіз-баба казав, —

поважно мовила дівчина. — Так ніхто себе не називати в Ак-Шеїх.

Талавір розчаровано кивнув і без особливої надії вирішив спробувати ще

одну річ:

— А про Золоту Колиску чула?

— Так! — Гуль радісно сплеснула в долоні. — Це моя улюблена казка.

Азіз-баба постійно розказувати. Кіммеринці вірять, що Золота Колиска дає владу

над цією землею.

З того, як Гуль говорила про старійшину, було зрозуміло, що він має над

нею беззастережну владу. У голові Талавіра завирували думки. Азіз-баба був

достатньо старим, щоб знати Мамая. Вони обидва захоплювалися казкою про

чарівну Золоту Колиску. Чи був між ними зв’язок? А головне, чи був старійшина

причетним до того, що сталося з Рябовим.

— Ти носила їжу Рябову на прохання Азіза-баби?

— Він сказав: неси. Гєра бей: «Вона йому сподобається», — дівчина дуже

точно скопіювала плаксивий голос Сєрова.

— І ти йому сподобалася? — Це вже було зовсім неочікувано. Навіщо

місцевій владі підсовувати Рябову жінку? Хіба ще один ритуал гостинності?

— І тобі можу сподобатися. — Гуль знову простягнула до нього піалу з

чаєм. Талавір відпив, не відводячи очей від жінки.

— Вони наказали шпигувати за Рябовим?

— Азіз-баба, — Гуль навіть не спробувала збрехати. Дівчина підсунулася

ближче, Талавір відчув її дихання. Вона витягнула довгого роздвоєного язика й

облизала його щоку. Язик був шершавим і сухим, наче в кицьки. Талавір

притлумив бажання відсунутися.

— Як насправді помер Рябов?

Фіолетові очі стали непроникними.

— Якщо ти приховуєш правду, Старші Брати цього не подарують. —

Талавір схопив Гуль за руку. Він відчував, що Белокун підслуховує. — Ідеться

про вбивство Повноважного. Покриваючи Азіза-бабу чи Гєру,