АнєчкаLB - Сновидіння доброго ведмедика, АнєчкаLB

- Дякую. Ми що-небудь зараз виберемо, - відповіла моя супровідниця.

Офіціант пішов.

- Що ти будеш? - запитала Авері.

- Не знаю. Що-небудь. Я не гурман, мало розуміюся на мудрованій їжі і не особливо прагну вміти розрізняти відтінки смаків.

- А вино?

- Ні.

- Гаразд. Ніякого вина, - підсумувала дівчина, гортаючи каталог страв.

- Це не означає, що ти не повинна пити. Замов все, що забажаєш. Зокрема й алкогольні напої.

- Навіщо? Ти будеш тверезий, а я - сп'яніла? Ми будемо на різних планетах.

- Твоє право. Як діти? - у попередню нашу зустріч Меттью знову не вимовив жодного слова. Я з ним розмовляв - він уважно слухав. Але не відповідав.

- Добре. Зараз вони з моєю сестрою та її дітьми, - співрозмовниця повільно перегортала сторінки, заповнюючи цим тягучий час і приховуючи хвилювання. - Погода сьогодні гарна. Дощ.

- Дощ.

Будуть розмови ні про що? Лише б не допускати тиші?

Замовлення зроблено. Очікування висить над нами важким тягарем. Ми його нічим не полегшуємо. Дивимося у вікно, навколо на присутніх людей, рідше - один на одного. Я перебуваю не на своєму місці. Але терплю. Це моя проблема. Однак я чітко бачу, що через неї ламається моя задумка з вдалою романтичною вечерею. Схоже, все пройде зовсім не за книжками та фільмами про кохання.

- Так і будемо мовчати? - засмучено запитала супутниця.

- Очевидно, якщо немає теми для розмови.

- Знаєш, я довго вмовляла сестру, щоб вона відпросилася з роботи раніше і встигла приїхати до дітей. Я не одну годину підбирала сукню для цієї зустрічі. Я хвилююся за те, щоб випадково не зустрітися десь із чоловіком або з нашими спільними знайомими. Мені чомусь бачилося це казковим побаченням і великою подією. Мабуть, давно пора вже присікати в собі будь-які проблиски надії.

- Зараз усе настільки погано? І річ лише в тому, що в мене немає безперервної та безконтрольної розмовної повені? Просто я не звик смітити словами. Я не особливий шанувальник беззмістовних промов.

- Що в них поганого?

- У них немає сили й істина розсіяна.

Авері відвела погляд:

- Усе відбувається якось надто натягнуто. Неприродно. Наче через небажання.

- Авері, я намагаюся. Не вмію, але намагаюся.

- Чого не вмієш? Ти ніколи не вечеряв із жінками в ресторані?

- Ні. І я ніколи не бував на побаченнях. Не просто на зустрічі, а "побаченні" в тому розумінні, якого хочеш ти.

- Це нескладно. Навіть для мене. Хоча я була в подібному місці з чоловіком кілька років тому. Ти даремно хвилюєшся. До цього ж ми з тобою якось спілкувалися!

Я втупився поглядом у свою поки ще порожню тарілку. Мені зараз набагато легше було б загасити якусь пожежу. Немає в мені того, чого вона від мене чекає. Я не зможу прикидатися, жартувати або показувати яскраві вистави. У мене достатньо інших гідних якостей. Я надійний. Я відповідальний. Це куди важливіше, ніж невидимі й незрозумілі почуття, про які вона колись говорила. Я не вмію їх награно демонструвати. І не веселюся на рівному місці. Та я взагалі веселитися не вмію!

- Я не знаю, як підтримувати бесіди без теми та ні про що. Що тобі розповісти? В офіціанта дивна зачіска, скатертина на столі сірого кольору, у приміщенні зараз перебуває дев'ятнадцять осіб, включно з нами, на стелі - тринадцять світильників. Так? Я завжди кажу по суті.

- Ми будемо тренуватися проводити час у таких місцях. Може, в майбутньому щось зміниться.

- Авері, не плекай ілюзій стосовно того, що я можу змінитися. Ні. Якщо тебе хоча б щось не влаштовує - вирішуй одразу. Ось я. Такий. І іншим не буду. Я намагаюся відповідати власним вимогам. Я чесний із собою. Я самодостатній. Я взагалі звик сам по собі. Я не актор, не геній вивертів і хитрощів, не вмілий звабник жіночих душ. Ти або приймаєш те, що є, або ні. Усе просто.

- Як покупка в магазині, - насупилася вона. - Оглянь з усіх боків, прочитай склад і купуй за потребою.

- Грубо, але схоже.

Вона замовкла.

- По-моєму, це нормально, - прокоментував я її порівняння. - Виключається ризик помилитися і придбати непотрібну або непридатну річ.

- І ти ніколи не поступаєшся? Ти завжди настільки суворий?

- Якщо це суперечить моїм принципам - не поступаюся. Бо це наче зрадити самого себе.

- А як же компроміси? Кажуть, це важливо. Адже інакше неможливо ужитися разом. Якщо кожен відстоюватиме тільки свою точку зору - неминучі конфлікти.

- Якщо думки і погляди розходяться в протилежні боки - значить, від самого початку неправильно підібрано партнера. Фізично неможливо йти куди-небудь разом, якщо супутники рухаються в різних напрямках.

- Яке у тебе чудернацьке і неприродне уявлення про стосунки. Більше схоже на регламент, сувору угоду та армійський статут. А як щодо почуттів?