АнєчкаLB - Сновидіння доброго ведмедика, АнєчкаLB

З останнім пунктом я згоден. І навіть сперечатися не буду. Але моє "Я зроблю" залізніше, ніж туманне "Я хочу". Хотіти і робити - зовсім різні за значенням дієслова. Погано, що вона цього не розуміє.

- На кожному побаченні ти поводишся так, ніби робиш це для когось, - продовжувала вона кидати в мене звинувачення. - За якимось зобов'язанням. З почуття обов'язку. "Навіщось це було потрібно". Безумовно, ти дуже відповідальний і старанний. Але по твоїх очах не видно, що тобі це подобається, що ти цього хочеш. При кожній нашій зустрічі. Що б ти не робив - робиш усе лише тому, що це навіщось потрібно. Хоч і сам не знаєш, навіщо. Так не має бути. Тут навіть про почуття не йдеться. Тільки обов'язок.

- Тому що я вірю, що це не могло бути просто так. Наша історія досить дивна. Тобі так не здається? Я не хочу зруйнувати чийсь задум, тому й стараюся. А що стосовно твоїх почуттів до мене? Тобі подобаюсь конкретно я чи твоя фантазія з моєю зовнішністю?

- Не знаю. Той уявний рятівник у моїй голові - це одне. А ти - інше. Я заплуталася, де хто. Звісно, мені безмежно приємно проводити з тобою час. Дякую тобі, що своєю увагою і присутністю ти буквально збираєш мене по частинках із руїн і уламків. Я оживаю біля тебе. Це безцінно. Але що робити далі - я не знаю.

- Чого ж ти тоді чекаєш від мене, якщо сама не знаєш, чого хочеш?! Щоб щось отримати, потрібно, як мінімум, сформулювати та озвучити своє бажання.

Навіть якби вона зараз сказала, що кохає мене, це зовсім нічого не змінило б.

- Я нічого не чекала. Мирилася з тим, що маю. Це ти мене знайшов.

- Та тому що ти снилася мені майже щоночі! - випалив я.

- Я б вибачилася, але це абсурдно.

- Тоді забирай собі всі мої сни! Не я це почав. Але я підвів це до певного знаменника. Залишилося небагато - прийняти рішення. Поділитися з тобою сміливістю? Оголоси ж, нарешті, що я, по-твоєму, повинен робити. Тому що я не маю ні найменшого уявлення про те, як ти все це сприймаєш.

У принципі, я її розумію. Вона не бачить у мені закоханої людини, тому не поспішає кидати свою, нехай і гнітючу, але стабільність. Я повинен відчувати провину? Так, я чомусь почуваюся відповідальним за цю дівчину. Так, я хочу їй допомогти. Але я не закоханий. І навіть не уявляю, як це - бути закоханим. Я цього не вмію. Мене цього не навчили.

Цікаво, бажання піклуватися і захищати певних людей можна прирівняти до любові? Навряд чи. Швидше за все, це щось інше.

Він хоч плавати вміє?

Особисто в мене - ранкова пробіжка накатаним певним маршрутом. А у перехожого чоловіка, схоже, - незапланований заплив. Підбігши до краю, я знайшов поглядом нирця. І засумнівався, що він самостійно впорається з обставинами. Оцінивши ситуацію і воскресивши в пам'яті навички рятувальника, я зістрибнув у воду слідом за незнайомим чоловіком і допоміг йому вибратися нагору. Розпитавши його про самопочуття, викликав швидку допомогу. Згоден із ствердженням, що рятувальник не буває "колишній". Це не робота, а внутрішній стан. І це назавжди. Просто ховається на дальню полицю за непотрібністю і невикористанням.

Таким був мій ранок чергової середи.

А Габріель усе запитує про моє рішення: чи хочу я виконувати роботу Самюеля? Не вирішив. Прийняти пропозицію - взяти на себе нові зобов'язання. А я й гадки не маю, як довго тут затримаюсь. Я не поспішаю погоджуватися на нову посаду, щоб потім усе кинути в один момент. Вони будуть на мене розраховувати. Але, з іншого боку, якщо раніше я міняв міста з певною метою, то зараз не знаю, куди і навіщо їхати. Загадка зі снами відкрилася. Від кого, куди або до кого тепер бігти? Складно. Адже я навіть не уявляю, де маю бути. Може, пора вже визначитися і почати облаштовуватися де-небудь? Знову будуть незнайомі й чужі міста. Так само як і люди - швидкоплинні зустрічі. Впораюся, звісно. Я звик виживати, а не жити. Я на це заточений. Питання в іншому: "Чи потрібно знову тікати від життя? Чи біг - це і є саме життя?" Я досі цього не зрозумів.

Хай так. Зроблю ще одну спробу і докладу ще зусиль. Щоб у разі невдачі не звинувачувати себе за те, що вдіяв не все з можливого.

- Сьогодні я запрошую тебе на побачення. Увечері. Зможеш? - говорив я в телефон.

- Спробую.

Не думаю, що це складно. Романи я читав. Фільмів про кохання кілька бачив. Подивимося, які з цих знань можна застосувати.

- Добрий вечір, Авері, - я подав дівчині руку, допомагаючи їй вийти з таксі. Потім вручив їй довгу червону троянду, парфуми і коробку цукерок. Так, напевно, треба робити? І я навіть позичив у Самюеля сорочку і костюм.

- Вітаю, - стримано відповіла вона і, посміхнувшись, прийняла подарунок.

- Ти маєш чарівний вигляд, - промовив я.

Так, я не майстер робити компліменти. Але, думаю, вони доречні й важливі жінкам.

- Дякую.

Я відкрив перед супутницею двері ресторану. А вона стала ще більш сором'язливою і скутою. Для мене це теж не буденна справа.

Нас провели за столик і вручили меню, розповівши про найсмачніші страви та алкогольні напої, які з ними поєднуються.