АнєчкаLB - Сновидіння доброго ведмедика, АнєчкаLB

Зволікає.

- Так.

- Тоді не замислюйся про сценарій. Залиш це мені.

Вона видихнула. Я зняв з неї кофту. У мене в голові мінімум сотня варіантів розвитку подій. Головне - правильно обрати належний.

Жорстко? Не в її випадку.

Наполегливо? Злякається.

Швидко? Розчарується.

Я подумки перебираю версії й альтернативи. А поки що прибираю з обличчя її волосся. Неквапливо знімаю її штани і взуття. Я тягну час і намагаюся побачити в її очах що-небудь таке, що зупинить мене. Але там тільки згода на мої дії. Гаразд. Значить так, як уві сні.

Я поцілував її руку і перейшов на наступний рівень.

Тепер вона в горизонтальному положенні. І я застосовую одну за одною всі відомі мені хитрощі. Їй добре. Решта - нюанси.

Я терплячий. Я уважний. Я цілеспрямований.

І вибрав відмінно налагоджену схему з безпрограшною комбінацією: я плавлю - вона тане. І це працює. Бачу, що почуття, які я змусив переживати партнерку, для неї нові. У найприємнішому сенсі. Я володію ситуацією. Я її контролюю. І мене задовольняє її реакція на те, що відбувається. Нам обом подобається те, як ламаються її стандарти і невдалі приклади цього процесу.

- Запам'ятовуй, - говорив я їй перед її фінішем. - Приблизно так це має бути.

Зараз вона особливо сприйнятлива до моїх слів і дотиків, до моїх рухів і погляду, до моєї тональності і до моєї сутності. Я стараюся. Мені важливо якісно обнулити її критичне судження про секс, базоване на негативному досвіді, встановивши їй для орієнтира солідний рівень-еталон.

Я впорався з поставленим завданням. Однозначно. Без варіантів. Але це один із найпростіших пунктів. Складніше з її сімейним станом. І моєю неприв'язаністю ні до людей, ні до місць. Питання: "Що далі?"

- Це водночас і неймовірний подарунок, і велика проблема, - прокоментувала дівчина, впоравшись із проявами екстазу і вирівнявши свій емоційний стан. Зараз вона неспішно вдягається.

- У всього є два боки. Поверни до себе це найвигіднішим краєм і отримуй задоволення, - я теж одягнувся.

- Це в тому разі, якщо йти найлегшим шляхом. На жаль, не завжди виходить.

Я прекрасно усвідомлював усю складність ситуації. У неї є чоловік, діти, сім'я. У мене немає навіть чіткого уявлення про своє майбутнє. Зараз їй подобається те, що відбувається, і вона хоче бути зі мною. Теоретично. Різких рухів вона робити не наважується. Труднощі в тому, що ні в кого з нас немає певних конкретних завдань. Бажання зрозумілі, але розмиті. Як можна досягти не поставленої мети?

- Мені потрібно додому.

- Доїхати з тобою на таксі?

- Ні. Мені складніше буде з нього вийти.

І ще було подібне. У нас був секс у міській бібліотеці, наприклад. Поспіхом, наскоро, але так, що запам'ятовується. Або, коли вона з дітьми прийшла до мене на роботу. Самюель розважав іграми двійнят, а я задовольняв їхню маму в підсобному службовому приміщенні. І всі залишилися задоволені.

Такі випадки не були поодинокими. І все, що відбувалося, було дуже тонко. На мені лежала відповідальність за всі наслідки й результати. І я від неї вже чомусь не чув такого словосполучення, як "подружня зрада". Це більше так не називається? Вважати це кроком уперед? Що ми хочемо в підсумку отримати одне від одного?

- До чого все це прямує? - наважився нарешті запитати якось під час чергової зустрічі в дівчини зі снів.

- Я не знаю, Енді, - вона опустила погляд.

- Гаразд. З іншого боку. Що саме ти хочеш? Як ти все це бачиш?

- Неоднозначно, - послідувала її відповідь.

- А конкретніше.

- Я не можу відповісти тобі на це запитання. Це складно.

- У чому складність? Ти збираєшся й далі жити з чоловіком, зустрічаючись зі мною? Це нечесно по відношенню ні до мене, ні до нього. Твоє право, звісно, але навіщо ти взагалі все ще з ним? Чому терпиш такий стан речей?

Так, я, можливо, даремно розігнався. Але все тому, що вже дуже давно не міг дати назву тому, що відбувається. Вона мені снилася. Я її знайшов. Я тут. Кому і навіщо це було потрібно? Якщо вона не йде від чоловіка, що я тут роблю? Чи потрібно мені їхати далі або в цій ситуації ще потрібна моя участь? Така довготривала невизначеність мене дратувала. Я зроблю те, що потрібно. Ось тільки ніхто не говорить мені, що саме.

- А що ти пропонуєш мені робити? Як ти це бачиш? Я піду від нього. Заберу дітей. А згодом? У мене немає ні грошей, ні житла. Що буде після розлучення? Ти візьмеш нас до себе і будеш все життя забезпечувати?

- Якщо знадобиться.

- Знадобиться. З першого ж дня. Він хоча б мій чоловік і батько моїх дітей. Він десь якось, але певною мірою зобов'язаний утримувати нас. А ти - дивним чином утворений образ із думок. Я тебе навіть не знаю. Ризиковано спалювати мости і йти в нікуди. Я думаю насамперед про добробут своїх дітей. І знаєш, у чому ризик? Я жодного разу не почула від тебе слів "Я хочу". Замість цього ти кажеш "Я зроблю, якщо потрібно". Це велика різниця.