АнєчкаLB - Сновидіння доброго ведмедика, АнєчкаLB

Мене її слова змусили замислитися. І на деякий час повисла тиша.

- Це всього лише моя думка. Необов'язково, що вона правильна, - заговорила вона, перервавши мовчання.

- Ти за цим принципом обирала чоловіка?

- Якраз ні. Якби за цим - не помилилася б. А так вийшло навпаки: старанно переконувала себе в його якостях і досягненнях, що геть не звернула уваги на те, що чоловік зовсім не мій.

Робочий ранок почався з неприємного інциденту. Самюель отримав опік від пари кавоварки. Він поїхав до лікарні, залишивши мене самого в кафетерії. Запропонував зачинитися на час його відсутності.

За період моєї роботи тут я навчився поводитися з кавовим апаратом, тому теоретично міг підмінити свого співслужбовця. Я вирішив спробувати.

З'явилися перші відвідувачі. З'явилися перші замовлення. Я готував їм напої і продавав десерти з холодильника або свіжу випічку. Усе так само, як і Самюель, тільки мовчки. Я просто зробив музику голосніше й обслуговував людей. Усім начебто сподобалося. Принаймні, скарг не було.

Під кінець дня навідався Габріель. Він був приємно здивований, що кафетерій працював у звичайному режимі. Більше того, я встигав одночасно і обслуговувати клієнтів, і мити посуд. Роботодавець похвалив за проявлену ініціативу. Заохотив щедрим грошовим бонусом і поцікавився, чи не хочу я періодично (за гідну надбавку до мого заробітку) підміняти Самюеля, даючи йому більше вихідних, як той і хотів. Я обіцяв подумати.

Ну, хай Авері. Ми ніяк не можемо визначитися ні з назвою наших відносин, ні з їхніми функціями, ні з кінцевим результатом. Ці питання поки що висять у повітрі. Тут інше: я постійно думаю про Меттью. Таке відчуття, що в мене до нього батьківські почуття. Дивно. Просто я занадто добре його розумію. Через ситуації, котрі складалися в моєму житті, я був таким самим, як він. Від самого початку. І зараз такий. Так само не довіряю людям. Я з ними відсторонений і обережний. Я нікого до себе не підпускаю. Я бачу в них усі тіньові сторони, як на білому аркуші паперу. Але в мене була та єдина людина в житті, яка замінила всіх. Яка супроводжувала мене майже все моє життя. Людина, дійсно, гідна. І я вдячний збігу обставин, що його знав. Мені б дуже хотілося, щоб у Меттью теж був такий наставник. Тому що це не дасть зламатися в майбутньому. Це допоможе зростати. Це стане фундаментом. Це підтримає і зміцнить його дух. Навчить не здаватися. Адже мало бути просто чоловічої статі. Обов'язково потрібно бути чоловіком. А це відповідальне звання. Справа честі. Я хотів би стати для нього хорошим прикладом. У майбутньому. Коли він буде до цього готовий. А поки що - бути йому надійним захистом і другом. Його психіка ще занадто тендітна. Те, яким він зараз сприйме світ, буде для нього істиною на все його життя. Оскільки зараз у нього все, що відбувається, закладається в підсвідоме. І очевидно, що на цьому етапі він бачить навколишній простір аж ніяк не доброзичливим і безпечним. Це обов'язково позначиться на ньому в дорослому житті. З незворотними наслідками. Непередбачувано, як це на нього вплине. Агресія, безвихідь, злість, жорстокість, розгубленість, замкнутість, слабкодухість - варіантів забарвлення характеру за підсумком безліч. Але жоден із них не варто допускати. Це слід і можна виправити. Найближчим часом. Йому потрібен не просто тато, який теоретично десь існує, а гідний батько, який активно присутній у його житті. Для нього зараз це першорядно важливо. І ця думка не дає мені спокою.

Що там сталося? Мій внутрішній монолог постійно переривав чийсь жалібний писк. Рівно до того моменту, поки я не виявив страждальця. На дереві сиділо маленьке кошеня і, мабуть, боялося спуститися. Піднявшись нагору, я допоміг йому злізти. І воно із задоволенням побігло в сусідній будинок.

Я сиджу і чекаю на появу Авері. Вже настав вечір. Темно. Алеї освітлюють ліхтарі. Перехожих мало.

Я побачив її. Вона цілеспрямовано йде до мене. Підходить, зупиняється і дивиться прямо в очі.

- Я хочу, - сходу вимовила вона. А я навіть не встиг привітатися. - Можна?

Я встав з лавки і, взявши її за руку, повів до дороги. Зупинивши таксі, ми приїхали до мене і увійшли у квартиру.

- Не вмикай, - вона перехопила мою руку біля вимикача.

Ми в кімнаті. Світло тільки від вуличного освітлення за вікном. Я чітко чую її прискорене дихання. Хвилюється? Схоже на те. Я бачу її силует... Було вже. Таке вже було. Уві сні. І я чудово пам'ятаю, що буде далі.

- Який ти? - Авері акуратно сіла на край мого ліжка.

- Із тобою - компромісний. Ти боїшся? - не зрозумів я.

Мовчання приймається за відповідь?

- Що саме тебе бентежить? - мені потрібно знати деталі, обираючи тактику поведінки.

- У мене був тільки один партнер. Та й то...

- Я зрозумів.

- Усі мої уявлення про сім'ю, про кохання і про стосунки між чоловіком і жінкою сміливо розбивалися об життя. Я майже впевнена, що приємно може бути тільки у вигаданих змодельованих ситуаціях і з неіснуючими людьми. Тому я не знаю, що зараз можу отримати. Підтвердження чи спростування.

- Ти твердо вирішила зробити цей крок?

- Я вирішила. Але зараз моя рішучість мене підводить.

- Це не суть. Це деталі. Основне: ти хочеш?