Олег Петренко - Страх, Олег Петренко

- Привіт. Вибач за запізнення. Це не від мене залежало, на дорогах багато автомобілів і мало хто кудись поспішав, усі їхали дуже повільно.

Олег:

- Нічого страшного в цьому немає. Дорога є дорога і ніхто ніколи не знає, коли він приїде. У місті такий рух, що все йде не за планом. Люди в такий час їдуть з роботи і часто спізнюються через перевантаженість доріг.

Юля:

- Я дуже рада тому, що я запізнився на десять хвилин, а не на більший час, і мене це тішить, що все так добре склалося.

Олег:

- Мене теж тішить, що наша зустріч не відбулася пізніше і в нас зараз набагато більше часу, ніж могло бути. Якби ти приїхала на годину пізніше, то наша розмова була б короткою, а прогулянка тривала б десять хвилин, і ми б не змогли спокійно поспілкуватися в тихій обстановці на ті теми, які нас турбують.

Юля:

- Так, я повністю згодна, що тема психології дуже велика і для її обговорення потрібен час. Мене теж тішить те, що я не приїхала на годину пізніше.

Олег:

- Так, я хочу сказати, що ми тепер після нашої зустрічі можемо піти прогулятися в ліс і поговорити на тему, яка нас турбує.

Юлія:

- Це добре. Я думав, що ми тут будемо стояти до самого вечора і нікуди не підемо гуляти.

Олег:

- Як ми не підемо гуляти? Ми підемо гуляти так як ми запланували.

Юлія:

- Олеже, не переживай. Це був лише жіночий жарт, щоб розгладити обстановку. Як ми запланували, так ми і підемо. Наша прогулянка не скасовується.

Олег:

- Добре, що нічого не змінилося. Тоді давай підемо прогуляємося лісом, поки ще не стемніло.

Юлія:

- Згодна, що краще вийти в ліс до темряви. Зараз світло і нічого там жахливого немає.

Олег:

- Тоді вперед.

Олег разом із Юлією повільними кроками зайшли до лісу і почали йти вперед. По боках росли високі, низькі дерева і була повна тиша.

Відійшли від входу до лісу, а за спиною його вже не було видно, як Олег вирішив першим заговорити, а Юля мовчала:

- Я ще хотів сказати, що у мене чимало страхів, і психологія допомагає мені в них розібратися. Я теж багато чого боюся.

Юля:

- Усі чогось бояться і мало хто в цьому зізнається.

Олег:

- Я не завжди звертаю увагу на те, що боюся, але страх від таких ситуацій нікуди не зникає, а через завантаженість у роботі такі страхи починають ховатися в підсвідомості, а потім, коли знову виникає страх, я інколи не можу зрозуміти причину його виникнення, і він з'явився тоді, коли я на нього не звернув увагу, і потім мені тривалий час доводиться читати книжки, шукаючи причину появи страху.

Юля:

- Нормальне явище, і тому потрібен аналіз. Ми багато чого не помічаємо і далі продовжуємо жити, і вчасно проживання дня виникають різні моменти, які створюють страхи, і, не звернувши на них увагу, вони починають розвиватися і проникають у підсвідомість, від чого потім самі не можемо зрозуміти, чому ми чогось боїмося. Знижена увага до таких подій, і я також читала багато книжок, спрямованих на підвищення уваги, а в кожного з нас вона знижена, і на багато речей ми не звертаємо увагу, і так далі живемо, не знаючи, чому з нами відбуваються різні неприємні моменти, а це через згаяне. Усе можна налагодити, користуючись аналізом.

Олег:

- Для такого рівня аналітика мені ще далеко і потрібно приділити не один рік, щоб стати висококласним аналітиком.

Юля:
- Нічого складного в цьому немає, і може потрібно набагато менше часу, ніж ти думаєш. Усе полягає в спостережливості: багато хто не звертає на прості речі увагу і пропускає з уваги те, що так на нас впливає, а потім біжать до терапевта і там годинами сидять, згадуючи певні фрагменти з життя, намагаючись проаналізувати їх і полегшити свої важкі моменти, що не побачили, але які з якоїсь причини так сильно вплинули на внутрішній стан.

 Олег:

- Ми самі собі створюємо труднощі через те. Що на багато речей не звертаємо увагу і не беремо до уваги через свою замисленість непотрібними речами.

Юля:

- Так. Люди багато думають не про те, про що потрібно думати, і самі себе зачиняють у домі непотрібних думок, відгороджуючи себе від правди та інших потрібних і приємних речей.

Олег:

- У такому ставленні себе до оточення створюються страхи, страхи, яких доводиться півжиття позбуватися і з ними жити в одному домі, який замкнений на ключ, а ключа нема і його потрібно довгий час шукати.

Юля:

- Так, я вже давно живу в такому будинку з павуками і весь час, побачивши їх, боюся до істерики і криків. У житті, а це в дитячий час, коли я ще була дівчинкою і мало знала про наш світ, десь проґавила момент і донині боюся павуків.

Олег: