Марта Мущинка - Врятуй мою душу , Марта Мущинка

Станіслав:
Спочатку не мав жодної думки куди можна податись..Трохи скінчились цікаві ідеї, а везти знову у парк ну такий собі варіант. Амелія не зацінить, хоч і любить там гуляти.. Парк розваг? Ем, ну таке..По традиції організувати вечерю на даху? Якось банально! А повітряна куля? Це вже щось.. Принаймні не нудно! Про страх висоти питати не буду, адже крізь це ми вже проходили стрибаючи з канатом..Гадаю тепер проблем не виникне! А там далі буде видно, на ходу придумаю щось і ще..
На одній з парковок роблю дзвінок та завчасно бронюю одну повітряну кулю! А що ви собі думали? І на таке треба бронювати місце..І якщо чесно я ледве його дістав, адже жіночка в іншому кінці трубки говорила, що всі кулі розібрали, та тільки но я сказав суму, яку готовий заплатити, кулька враз знайшлась, ще й з найкращим видом..Все вирішують гроші! І для Амелії мені не шкода жодної копійки! 
Через деякий час я припарковуюсь неподалік від потрібного нам місця, де вже навіть звідси було видно як повітряні кулі піднімаються кудись вгору, дуже високо.. В ту ж мить відчуваю на собі здивований та водночас радісний погляд дівчини..
- Стас, це те , про що я думаю? - вигукує захоплено та..
Схвально киваю головою, на що отримую неочікувані, але бажані обійми у відповідь..Вона справді така рада? Вже більше не боїться висоти? Чудеса якісь..
- Ти хочеш здійснити всі мої мрії? - ствердно знову запитує вона не припиняючи посміхатись..
- Всі, які в моїх силах принцесо:) - заохочую її ще більше..
Дівчина ще з більшим ентузіазмом виходить з машини та прийнявши мою руку, весело крокує у бік летючих куль.. Обожнюю бачити її такою.. Відчуття просто приголомшливі коли вона тішиться як маленька дівчинка, що отримала цукерку або ляльку! 
Щойно опиняємось на місці нас зустрічає жінка, яку я впізнав по голосу.. І одразу ж показує нашу кулю, яку я забронював на годину..
- Гарно провести час! - підлещується та, явно через мої гроші..
Та ми (на диво обоє) ігноруємо та разом із інструктором заходимо всередину..(На моє нещастя, керувати цим чудом я не вмію, а потрапити в якусь халепу не хотів, тому довелось брати інструктора, який запевнив, що ми його навіть не помітимо..) 
Зрештою піднімаємось! Посмішка Амелії не зникає ні на секунду. Вона вражено споглядає на те, як куля майже миттєво опиняється біля самих хмар..
- Неймовірно! -трохи схвильовано вигукує та, а я тільки погоджуюсь..Бо й справді під таким кутом все виглядає і справді неймовірно. Люди крихітні, так само як дерева і деякі будинки..Аж дух перехоплює.. Особливо тоді, коли дівчина сама опиняється поруч та дозволяє мені її обійняти..Тоді відчуття ще кращі ніж від краєвидів! Ось тоді точно зносить дах..
Амелія:
Вже сотий раз повторюю, що тут просто неймовірно. А повірити в те, що ще одна моя мрія здійснилась - просто нереально і кайфово водночас.. Стояти в обіймах хлопця, хоч і фіктивного, просто словами не описати.. В дитинстві завжди мріяла про таке, та навіть звичайний політ на кулі з батьками не був дозволений, адже за словами мами, вона завжди зайнята, і такі розваги не для бізнес-woman, і тим більше не для її дочки.. Тому здійснювати мої мрії ніхто не збирався, до того дня коли на мою голову зненацька звалився Стас. Навіть не знаю як віддячити за його щедрість.. Та дослухавшись до серця, повільно повернулась до нього, радісно дивившись у його каштанові очі..Він робив те саме з не меншим задоволенням.. Трохи приближаюсь і шепочу йому на вухо:
- Дякую Стас! Це просто неймовірно! Я дуже щаслива! Ти не  припиняєш мене дивувати, Кричевський:) 
- І не збираюсь припиняти, принцесо:) - натомість промовляє він, заправляє пасмо мого волосся за вухо і повторює свою ранкову спробу, яку я наважилась обірвати..Та цього разу все змінилось, я віддалась почуттям та його поцілунку, який став найкращим поєднанням цього дня..Я, він, повітряна куля і наш поцілунок. Занадто романтично і добре, щоб бути правдою..
- Містере Кричевський - перервав цей момент інструктор, змусивши нас обох трохи зніяковіти, особливо мене і додав:- Вибачте, що заважаю! Але нам час приземлятись. Інші гості чекають..
- Гаразд! - ствердно мовив хлопець, знову зосередивши свій погляд на мені, але цього разу не наважившись поцілувати вкотре та навіть без цього поцілив тільки однією фразою прямісінько в серце:
- Ти прекрасна до втрати здорового глузду! Просто неймовірна дівчина! 
- Хах, ти також нічого собі так:) Дякую! - трохи розвіюю напругу, яка панувала між нами.. Точніше, яка панувала у моїй душі, змушую всім органам просто потерпати від немочі та невідомої насолоди від почутих слів, які як ніколи попадають в ціль..
Зрештою моя радість припиняється і ми опиняємось на землі, виходимо з повітряної кулі, де я мовчки прощаюсь із цією кулею, яка подарувала мені незабутні емоції.. Зустрічаємо і ту жіночку, яка поводилась ну занадто люб'язно. Це навіть трохи дратувало мене, адже після досвіду з моїми "дорогими" батьками, я помічаю навіть найменшу нещирість у поведінці людей.. Тому тримаючи Стаса за руку, я прямим текстом натякаю, що нам потрібно йти і якнайшвидше.. Той тільки погоджується та веде мене до свого авто..
- То що будемо робити далі? Тепер виконую твої настанови, принцесо:) - промовляє хлопець, нарешті вмостившись на своє сидіння...
- Нуу, якщо ти вже здійснив мою мрію то гадаю, зробимо те, що подобається тобі! Ваше ж футбольне поле завжди відкрите? І команда часто збирається на гру? - перепитую натомість я, щоб хоч інколи зробити своєму супутнику приємно. Я бачила, як він кайфує від футболу, і хоч для мене це трохи банально, та для нього важливо, отже поки і для мене також. Особливо після такого класного сюрпризу! 
- Авжеж! Команда завжди в зборі. Амеліє, ти справді хочеш поїхати? На минулій грі, як я зрозумів, тобі було нудно! - розважливо говорить він, напевно дбаючи про мене..
- Ну можливо тільки трохи! Але зате тобі було весело! А це також важливо, тому ще разок потерпіти можу..Та й дивитись як твій хлопець- лідер забиває гол досить таки непогане задоволення! - трохи тішу його самооцінку, від чого обличчя хлопця явно стає задоволеним..
- Ти дивовижна! - із ніби сяючими очима промовив Стас та швидко завів двигун і ми вирушили в дорогу..
Буквально кілька хвилин і я вже сиділа на своєму місці глядачки та вболівача.. Хлопець вже був одягнутий у свою форму та з тренуваннями чекав на решту команди..А коли почалась гра підморгнув мені, на що я відповіла повітряним поцілунком, як годиться справжній парі.. І знову та сама біганина за м'ячем..От все одно не розумію, що тут цікавого? Але задоволені обличчя хлопців говорять про протилежне моїм думкам..Ну гаразд, кожному своє! На те вони і хлопці! 
Зрештою не знаю скільки пройшло часу, поки я споглядала за всіма гравцями, навіть встигла помітити, що той Андрій був відсутній..Злякався Стаса? Чи не хотів більше конфліктів? Але всеодно, за цей час, мені не було аж настільки самотньо, адже під час кожної хвилинної перерви мій недо хлопець давав про себе знати: то щось жартував, то води просив, навіть захотів, щоб я поцілувала його на удачу, але не дочекається! На сьогодні достатньо цього всього! Не скажу, що тоді він дуже засмутився, але його впевненість явно порушилась, коли я зіпсувала його хитрий план.. Ну і нарешті, ця "захоплива" та "дуже цікава" гра дійшла до свого логічного завершення - команда Стаса перемогла..Чомусь мене це навіть не дивує! Хлопці просто в ударі! Хоч я в цьому всьому не розбираюсь, але вони молодці.. Після гри, майже вся команда на чолі із своїм лідером підбігає до мене, і Антон говорить:
- Амеліє, тобі треба приходити сюди частіше, ми так взагалі непереможні будемо! 
- Чому це? - здивовано цікавлюсь..
- Ти нашого лідера надихаєш) Всіх порвати може! Правда ж чувак? - із багатозначною посмішкою питає Антон, на що мій хлопець відповідає не менш бадьоро:
- Авжеж! Вона мій талісман:) (А потім цей божевільний загрібає мене до себе та при всіх бажаючих, ніжно та жадібно цілує, на що чуються гучні аплодисменти та вигукування його команди). Звичайно спочатку я трохи шокувалась, адже не очікувала такого повороту, і не відштовхувала також. І це гаденя добре знало, що я нічого не скажу йому на людях. От як можна бути настільки хитрим і самовпевненим? 
Прощаючись, я пообіцяла хлопцям, що буду частіше приходити на їхні ігри просто як група підтримки, але не настільки часто, як би їм цього хотілося. Все таки пожалію свої нерви та бідолашні очі, яким трохи нудно так довго споглядати на таке видовище! 
- То куди тепер, принцесо? - раптово вигукнув хлопець, збивши мене з пантелику..А хіба на сьогодні не достатньо пригод? 
- А хіба на сьогодні не досить? - повторюю свої думки у голос..
- Можливо, але я не хочу тебе так швидко відпускати! - ошелешує мене той, своїм цікавим зізнанням. Фільмів передивився, герой-романтик? 
- Мовчання знак згоди, як я розумію? - не дочекавшись моєї відповіді, промовив Стас, запрошуючи до своєї машини.. Я спокійно видихнула із посмішкою..Гаразд, якщо сьогодні день розваг - то хай буде..Що мені ще залишається? Сидіти вдома з батьками не дуже хочеться, тому краще вже побути з ним, в очікуванні, що на нас чекає далі..І що на цей раз придумає мій недо хлопець?!