Юлія Богута - Есміна. Таємниця крижаної королеви, Юлія Богута

Розділ №15. Занадто щасливий

Тепле світло від ліхтарів проривалося крізь сухі гілки. Попри нещодавню заметіль, відчувалося, що погода змінилася й потрохи теплішає. Не було такого сильно вітру та й в цілому, на вулиці панувало дивне затишшя. Через нього хотілося трішечки довше поблукати, подихати свіжим повітрям та випити чогось теплого. Тому я звернула у бік моєї улюбленої кав'ярні й попрямувала на божественний запах випічки.

Містер Сейміт цього вечору виглядав вкрай виснажено. Під його очима залягли синці, шкіра була блідуватою, а рухи повільними. В самій кав'ярні вже не було відвідувачів, хоча до кінця робочого дня залишалася ще година.

— У вас все добре? — тихо запитала, підходячи до стійки. Стало якось соромно, що я увірвалася сюди, коли йому вартувало б відпочити. — Ще не зачиняєтесь?

— Ні, ми ще відкриті. Вам як завжди? — спитав Коул, протираючи стілешню. Побачивши мій кивок головою, чоловік прийнявся заварювати напій.

— Важкий день...? — перервала тишу, аби не було так незручно.

— Скоріше вже місяць... бовдур з яким я орендував квартиру знову пішов у запій. Ні додзвонитися, ні зв'язатися, а оренду вже час віддавати господарці, — чоловік на мить заплющив очі, збираючись із думками, й продовжив. — Якось не розраховував повну суму платити зі свого бюджету. Думав вдасться відкладати трохи, щоб викупити собі тут місце, але через цього бовдура я тепер ледь можу вийти в нуль.

— Чому ж ви знімали разом з ним квартиру, якщо він такий... Такий? — тихіше запитала, згадуючи свого безвідповідального бовдура, який за тиждень так і не спромігся купити картоплю. — Не думали знайти когось надійнішого?

— Думав, але мало кого влаштовує, що кухня постійно зайнята й на ній температура під сорок градусів. А Самерсу якраз треба було місце для ночівлі. Він все одно більшість часу проводив на роботі, тому його не турбувало, що я роблю, — знизав плечима чоловік, ставлячи на стійку чорну чашку. — А ви чому так пізно тут? На вулиці зараз не дуже безпечно. Кажуть, що маніяків розвелося багацько. Ще одну жертву знайшли в якомусь храмі.

— З роботи йду. Вирішила перед сном випити чогось смачненького. Важкий день видався.

Двері в кав'ярню відчинилися, перебиваючи розмову. Крізь них почали заходити нові клієнти і я відійшла від стійки, аби не заважати їм. Коул вдячно хилитнув головою, начепив на лице привітну посмішку та почав обслуговувати їх. Я відсалютувала йому чашкою, посміхнулася  та пішла за свій столик. Було незвично знаходитись тут без Рейна, але так принаймні не було надто самотньо.

Відпивши трохи смачної кави, я почула як  прийшло повідомлення й усміхнулася в екран:

— Я скучив за тобою. Ти вже вдома? — було написано невеличкими літерами. — Санктус відпустив мене раніше, хочу побачити тебе перед сном.

— Я в кав'ярні. Ще не надивився?

Неочікувано пролунав дзвінок і я стрепенулася, приймаючи вхідний виклик. В динаміку почувся глибокий голос Рейна та гудіння машин.

— Я хотів би дивитись на тебе весь час, а не в перервах між злочинами, — спокусливо протягнув чоловік. — Виходь на вулицю, якщо вже допила. Я майже дійшов...маю для тебе невеличкий подарунок.

— Який це? — запитала, миттю допиваючи своє щастя й поспіхом залишаючи чашку в Коула на стійці. — Тільки не кажи, що знайшов ще один труп і перев'язав його стрічкою! Я згодна на що завгодно, тільки не на ще одну справу!

— Точно? — веселіше запитав він, доки я накидала на шию в'язаний шарф й прямувала на вихід. — Впевнена?

— Абсолютно! — не втрималась й штурхнула зі всієї сили плечем двері.

По ту сторону почулася лайка і я ніяково заплющила очі, щоб не бачити того, кого огріла дверима в лоб. Рефлекторно скинувши виклик від Лоріана, я насторожено подивилась на вхід, у якому стояв нічний відвідувач й поспішила підібрати слова, аби  просити вибачення за скоєне. Незнайомець перевів на мене вбивчий погляд, але здивувався, побачивши  моє фіолетове волосся. Тягнути ще більше не було куди, тому я наважилась відкрити свого рота:

— Перепрошую...ви цілі? Я не хотіла вас збити з ніг. Може льоду...?

— Це називається "карма", Велсе, — їдко промовив Коул виходячи з-за стійки та ненароком заступаючи собою гостя. І чим їх в дитинстві годували, що вони виростали під два метри? Судячи з агресії, пісною вівсянкою без солі чи молока. — Не перепрошуйте в нього, міс Саунд. То були мої чайові та чудова помста за невиспані ночі. Тепер я відчуваю себе  цілком щасливим.

— Для того, від кого у мене тридцять пропущених дзвінків за сьогодні, ти виглядаєш "занадто щасливим", — холодно зауважив відвідувач, поки я ніяково переминалася з ноги на ногу. В кав'ярні повисла дивна атмосфера. Ніби ці двоє от-от поб'ються. —  Хоч бери й по пиці давай.

— Тобі й по пиці давати не треба,  одними очима вбити можеш. Краще скажи, де тебе носило, бовдуре? Чи ти думаєш, що оренду за тебе святий дух сплатить? — сердився містер Сейміт, загрозливо нависаючи над відвідувачем. Той своєю чергою зневажливо смикнув краєм губ та спробував вихопити поглядом свою кривдницю. — Так в тебе ні святості, ні духа немає.

— А я позичу, — вискалився Велс, заглядаючи через плече Коулу та цілком серйозно питаючи в мене. — Скажіть-но, мила леді, у вас часом духа лишнього не завалялось ніде?

— Духа — ні. Можу хіба що тіло підкинути, — розгублено відповіла, не розуміючи, що відбувається. Потім вирішила, що ці двоє все ж таки жартують і спробувала теж пом'якшити розмову. — Воно якраз заморожене. Зможете до синця на лобі прикласти, поки не став фіолетовим, як моя шевелюра.

— Люблю холодне, — весело посміхнувся чоловік, поки Коул гнівно стискав кулаки. Вперше бачила його таким злим.   — А ви його нова пасія?

— Моя...! — мало не гаркнув Рейн, нізвідки з'являючись на порозі та мало не вбиваючи поглядом Велса. — І якщо ви вже договорили, то ми підемо.

— Так, — полегшено видихнула, виходячи з-за спини Коула й хапаючи за пальці Лоріана. — Ще раз перепрошую, що вдарила. Гарного вам вечору та дякую за каву!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍