Адальберт Штіфтер - Вітіко

не сяяла б. Але святий отець, правитель над усіма вірними землі, дав йому цю корону, Фрідріх буде світським зверхником християнського світу, тож імператорська корона сяятиме над народами, а від неї засяють і королівські корони, бо від неї вони й походять. Отак сяють корони Франції, Іспанії, Англії і отак постає й корона Богемії. Не Фрідріх, німецький король, дав мені королівську корону, а Фрідріх, римський імператор, захист і сяєво християнського світу, добровільно надав її мені, і вона сяє у світі. Він ушанував мене, він ушанував усіх, хто правитиме після мене, і він ушанував країну і вшанував вас. Ви не можете відхилити цю честь, і, навіть якщо відхиляєте, ви однаково всупереч своїй волі сяєте в честі. Наш народ визнав корону і радів їй, коли я повернувся в країну. А тепер я казатиму про те, що не провів попередньо з вами ради про корону. Імператор дав мені корону доброхіть, тож не було змоги скликати раду до того. А тепер я говоритиму про обов’язки, які зумовить статус королівства. Він не зумовить ніяких, бо велич полягає в короні й переходить на речі. Наші звичаї, традиції і святощі стануть ще святіші, ніж були, і їхня святість надасть значенню корони ще більшої святості. А наостанок я скажу про похід в Італію. Це правда, що згідно зі звичаями нашої країни ніхто не зобов’язаний іти на війну в далекі землі. Але я не посилав військо нашої країни в Італію, а тільки сказав, що я туди їду, щоб кожен знав, що він доброхіть може приєднатися до мене. Імператор Фрідріх, лицар, сповнений блиску і шляхетності, вирушає, щоб покарати зухвале місто і захистити тих, кого воно гнобить. Я сказав йому: я їду з тобою. Навіть коли станеться диво і з мого народу ніхто не поїде зі мною, люди казатимуть, що Богемія все-таки має одного лицаря — короля. А коли зі мною поїде багато людей, це їхнє право, так само як і я маю своє право, і я надам їм зі свого майна будь-які оздоби честі та засоби. А хто лишиться на батьківщині, нехай чинить згідно зі своїм правом і обов’язками. Є й такі, хто задовольняється залицянням до жінок і неробством, тож за умов миру, який утвердив я, ці люди можуть безпечно сидіти в себе вдома. І, нарешті, я скажу ще про одне. Божебор сказав: той, хто дав таку пораду, заслуговує, щоб його розіпнули на хресті. А я вам кажу: тут немає нікого, кого можна було б розіпнути. Я діяв, не слухаючи нічиїх порад.

Після цих слів король одягнув шапку на голову й сів на своє місце. Натомість у залі залунали голоси:

— Ми підемо, ми підемо!

Потім почулися інші крики:

— Слава, честь і щастя Владиславу, найбільшому й наймогутнішому королю!

І тут зі свого місця підвівся Вітіко.

— Слухайте Вітіко! — залунали голоси.

— Слухайте Вітіко! — прогримів Пржедбор.

Коли гамір мало-помалу вщух, Вітіко заговорив:

— Я говорю ще про одну річ, що в людей велична і піднесена і сягає вище і від їхніх країн, і від їхнього життя: про славу. Коли один чоловік робить найвище, що гідне похвали, коли багато людей, коли цілий народ робить найвище, то він потрапляє на вуста людей, про нього розповідають, його хвалять, хтось один розповідає про це іншому, а той знову іншому, а потім те переходить у пісні, і пісні та оповідки в кожного на язиці, а ті, хто зробив те велике, тішаться людською любов’ю і зачудуванням, і їхня честь та могутність зростають до небес. Люди винайшли мистецтво обертати свої слова в літери, що тривають, і завдяки цьому винаходу й тому, що буде ще винайдене, слава живе далі, дарма що ті, хто здійснив ті величні дії, давно вже перебувають перед престолом Господа. Так писали люди й до нас про те, що сталося, і так записують люди тепер, що відбувається. І так усе передається в часі, бо слова такі могутні, що зрушують усе, так само як несхитне право вчинків сформувало людство. Слово сильніше за катапульту, і поміркованість перемагає світ. Коли ми підемо до Італії, то будемо в країні, на яку народи дивилися ще в найдавніші часи, бо з Італії походила найбільша держава світу, і на яку й тепер дивляться народи, бо там має свій осідок правитель християнських душ усього світу. Тож якщо ми в гарній країні переможно допоможемо знов утвердити порядок і право, а зарозумілість опиниться в нас під ногами, про нашу країну розповідатимуть серед далеких народів, бо вона діяла задля далеких народів, і вона ввійде в пісні та письмена, а через них у подальші часи, і наш народ матиме силу й повагу серед народів. Щоб він і далі мав повагу і силу, ми повинні бути єдині, щоб жоден не грішив ні проти кого. Якби християни нашої частини світу були єдині проти невірних, а грецька імперія щиро ставилася до нас, Єрусалимська земля, ще святіша за Італію, була б у руках вірних, а тим часом один можний чоловік, який колись об’єднав поган, загарбує собі все. Я не ходив у похід у Святу землю, бо бачив, що з тими засобами годі досягти мети. І її не досягли. Натомість Фрідріх закінчив свій похід із сяєвом слави, тож коли ми повернемось, це сяєво заясніє й на наших шоломах, на наших щитах, мечах і панцерах.

Сказавши, Вітіко знову сів на свій стілець, а численні голоси загукали:

— Вітіко! Вітіко! Вітіко!

А потім кричали:

— Ми йдемо в похід! Ми йдемо!

Інші кричали: