Адальберт Штіфтер - Вітіко

— Найвищі й високі князі церкви, нащадки роду Пржемисла, високі пани земель, пани садиб, проводирі, бойові побратими, радники і друзі! Я б мав промовляти лише тоді, якби всі вже висловились, але проти мене казали дедалі більше слів, і ті слова запалили ваші серця. Тож я вже тепер заперечу вам. А потім нехай говорять усі інші, хто ще хоче виступити, і їх треба буде вислухати. Можливо, внаслідок моїх слів моя думка трохи зміниться. А якщо ви лишитесь при своїй думці, ви повинні висловити її. Я прошу вас, послухайте мене.

— Слухайте слова! — загукали численні голоси.

— Слухайте слова! — гукнули майже всі в залі.

Коли знову стих гамір, король говорив далі:

— Ви дорікали мені, що я ввійшов у союз із чужинцями. Коли ще держави були малі й самотні, вони порядкували в своїх країнах і могли, якщо раптом нападав якийсь сусід, боронитись від нього. Але держави збільшились, а деякі зміцніли. А інші приєднались до цих держав, щоб збільшити свою та їхню могутність. Той, хто лишається в своєму домі, не має союзників, і його переможуть ті, хто має союзників. Ви казали: ви перемогли імператора Лотара. Лотар зі своїм військом зайшов в ущелину під Хлумецом і потрапив у засідку чехів, окремі частини його війська були знищенні, а решта оточені. А проте наш могутній і розумний князь Собеслав, мій дядько, коли Лотар був майже в полоні, отримав від нього підтвердження князівської гідності Богемії, і не тому, що Лотар був німецьким королем, а тому, що він мав стати римським імператором. Собеслав зрозумів небезпеку війни, яка сталася б, навіть якби він цілковито знищив військо Лотара і полонив його. Фрідріх, що тепер править у Німеччині, не такий, як Лотар, і краще керує військом. Ви бачили, що він зробив? Фрідріх спершу заспокоїв імперію, а вже потім одягнув собі на голову корону Ломбардії і римську імператорську корону. Крім того, можновладців своєї імперії, які провадили власні усобиці, він засудив до ганебного покарання, і ніхто не наважився суперечити йому, а князі підтримували його. Він винищив лицарів-розбійників, і його влада поширилася на Данію, Польщу та Ліон до Авіньйона, Англія шле йому подарунки і просить про союз, Іспанія, Франція, Бургундія та інші країни послали послів, Угорщина зобов’язалася дати вершників. Якби Фрідріх захотів зробити Богемію і Моравію німецькою маркою, як колись до нього імператор Карл зробив із землею аварів аж до річки Раби, боротьба була б дуже тяжкою. Ваша сміливість часто перемагала б, але остаточний результат був би дуже непевний. Адже імператор має союзників і їхнє число збільшиться. Ви скажете: це був би грабунок. А якби тепер Фрідріх захотів стати грабіжником, як Аттіла та інші до нього, хто б йому перешкодив? Якщо ми караємо і вбиваємо грабіжника, який удирається в наші будинки і замки, то будуть інші грабіжники. Хіба не було б краще, якби була змога забезпечити, щоб уже не стало ніяких розбійників? Навіть якби тепер Фрідріх мав думки про грабунок, то чи не було б кориснішим діяти так, щоб ці думки не проклюнулись? Я на початку був проти Фрідріха, бо мені здавалося, ніби до Австрії і мого шваґра Генріха він ставиться несправедливо. Я провів із ним переговори, і ті переговори не досягли мети. Тоді я сам пішов до Фрідріха, познайомився з ним, навчився любити його, став його другом, і він став моїм другом. І справи з Австрією і Баварією вирішилися щасливо для всіх, похід проти Польщі приніс нам честь, славу та здобич і сила Богемії і Моравії зміцніла. Той, хто перебуває у зв’язку з чужинцем, не стає через це залежним від чужинця, як і той, хто купує щось у купця, не стає залежним від нього. Або ж, якщо ми залежні від чужинця, то й він залежить від нас не меншою мірою, як продавець і покупець навзаєм залежать один від одного, але обидва задля своєї користі. Якщо багато людей перебувають у зв’язку, вони навзаєм захищають одне одного, коли спільно розмовляють про справи і спільно діють. Усі держави нашої частини землі повинні спільно вирішувати свої справи, і тоді жодна з них не перемагатиме іншу, і жодна не буде здобиччю якихось далеких ворогів. Я можу вас запевнити: хоча Фрідріх у Німеччині має незмірно велику владу, йому ніколи не спаде на думку кинути Богемію і Моравію собі під ноги або навіть тільки принижувати їх. Поки що я говорив про зв’язок із чужинцем і поводження з ним. Подумайте про це, і подумайте, що я колись говорив про такі самі речі і що було наслідком, коли ми звернулись по допомогу проти моравського союзу до мого шваґра Конрада, німецького короля. А тепер я говоритиму про королівську корону Богемії. Ви кажете, що дали б її мені. Як ви думаєте, корона має сяяти в далеких країнах, а чи тільки у власній країні? Ми могли б самі стати королівством і дати королівську корону правителеві нашої держави. Але той, хто сам себе прикрашає честю, не має ніякої честі. Честь, щоб бути святою, має приходити зверху. А що сказали б люди наших земель про корону? Це корона, сказали б вони, яку зробили високі пани країни й подарували її великому князеві; вони, певне, дивилися б на корону, як на замок, який будують на їхніх очах. Прадавній Вишеград священний і прадавній князівський престол священний, бо вони існували ще за сивої давнини, тож людям здається, ніби вони походять зверху. А як ви самі дивилися б на корону? Вона була б вашим витвором, і ви були б вищі за свій витвір. Ви казали: наша країна — джерело честі і могутності. Честь і могутність походять із країни, але найвище джерело всякої честі і всякої могутності — всемогутній Бог. Він посилає дари і долю, з яких випливають честь і могутність, і він посилає тих, хто здатний розподіляти честь і могутність. Але ці люди завжди вище від нас, а не поряд із нами і не нижче від нас. Якби німецький король мав у сотню разів більшу владу, він однаково не зміг би вдягнути на свою голову римську імператорську корону, та корона була б тільки німецькою і