Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

Жінки Аталаїті були розумні й хитрі. Але Аліете вибивалася з більшості. Хоч вона і вважалася однією з найкрасивіших дівчат острова, Кінану вона зовсім не подобалася. Він би все віддав, аби зустріти знову дивачку з синім волоссям, яка показала йому світ. Він сумував за Ебіґейл, хоча й бачив її всього двічі. Кінан ще жодного разу не закохувався. Звиклий до багатьох симпатій на острові, він почувався ніяково, коли дівчата виявляли до нього увагу. Він завжди був вродливим хлопчиком, його очі, кольору океану, неодмінно приваблювали жінок. Його сестра Мауе мала такі ж очі. Кінан був таким популярним тому, що був не злим хлопцем. Він не жадав слави або похвали, просто робив свою справу добре. Працював нарівні з усіма, завжди приходив на допомогу стражденним. Це підкуповувало всіх, хто цікавився ним. Але Кінана такий стан речей зовсім не хвилював. Сівши біля скель на березі, Кінан вдивлявся в обрій, де кромка океану зливалася з ясним блакитним небом. Його пальці потопали в білому піску і думками він відлітав далеко за риф. Кудись у незвідані королівства, землі Ґотліна, де синьоволоса дівчина могла познайомити його з усіма чужинцями і своєю сім'єю. Він би роздивився ближче ті дивні дерева в лісі, озирнувся б у королівствах, відвідав би Сонцедім і Верхнесферу з Ебіґейл. Можливо, дізнався б її краще. Він зітхнув, сидячи на білому березі океану, під тінню від пальм і дивився на прозору воду. Він – заручник рідного Аталаїті.

Вранці, у банановому гаю, потрібно було допомогти мамі й сестрі зібрати й перенести перестиглі плоди, з них виходив смачний сидр, а шкірку перемелювали для годування тварин на півдні острова. Мама була мовчазною, але Кінан бачив, що вона нервує. Прийшовши додому до хатини, вони сіли перед тотемами. Сьогодні ніч духів, на острові, це ніч вітання померлих членів родини. Мама і сестра поставили перед тотемами миски з їжею.

Сестра Кінана Мауе, дістала з–за пояса маленьку ляльку, зв'язану з гілок дерева, вона поцілувала її і поклала біля тотема. Цю ляльку Кінан зв'язав для Мааті, своєї молодшої сестрички, вона любила гратися з нею. Двісті сонць тому, хлопчаки бавилися з Мааті й закинули ляльку на високу гілку дерева, але вона була дуже впертою дівчинкою й полізла слідом за нею, незважаючи на прохання хлопчиків, які пропонували покликати старших. Вона залізла високо на дерево і, не втримавшись, впала вниз. Знахарі намагалися врятувати її, але дух Мааті відійшов. 

Нуеб, батько сімейства, сидів трохи далі, промовляючи слова молитви стародавньою говіркою Аталаїті. Сестра і мама почали наспівувати стародавні мотиви, Кінан заплющив очі і промовив свою частину молитви. На острові, в ніч духів, молитву мали прочитати чоловіки сімейства, жінки ж мали наспівувати слова, створюючи стародавню пісню духам. Але коли Кінан почав говорити, мама і сестра замовкли. Здається, він сказав слова англійською, а не стародавньою мовою острова. Він попросив вибачення у духів і почав читати молитву ую-ваайською мовою. Мама і сестра продовжили пісню. Коли всі вирушали в будинок, Нуеб зупинив сина.

–Що відбувається, Кінане?

–Нічого, батьку.

–Чому ти заговорив чужою мовою?

–Я випадково. Адже ми всі вчили її...

–Для того, щоб уміти відстояти себе, якщо чужинці нагрянуть. Але не для повсякденних бесід.

Він вдивився в очі сина.

–Нам нема чого робити серед чужинців, Кінане.

–Ми сховані від світу. – не стримався він. – Невже ніхто ніколи не хотів побувати там? Там усе дивовижне, але там цікаво! Там багато магів...

–Магів? – батько насупився. –Ми не залишаємо острів, Кінане. І забудь про те, що ти це зробив.

–Але чому?

–Маги несуть смерть! – крикнув він. –Тільки Галеон може володіти магією. Він старий і мудрий.

–Звідки ця думка?

–Багато сонць тому, коли острів було створено, наші пращури знайшли потонулий галеон. Коли вони попливли туди, знайшли там чоловіка, залікували його рани, виходили. Своє ім'я він не згадав, сказав, що на нього напав маг, який шукає чужу магію, щоб привласнити. Наші предки назвали пораненого хлопця...

–Галеоном.

Батько кивнув.

–Він побачив багато воєн, багато страждань. Перші остров'яни намагалися прогодуватися плодами в гаю. Галеон поліпшив це місце, дарувавши нам свою магію. Він залишився з нами, хвала богам, і захистив наш острів від усіх магів.

–Тобто ніхто ніколи не покидав острів, бо Галеон уникаючи погоні, зазнав корабельної аварії на Аталаїті? – не розумів Кінан.

–Сину.– похитав головою Нуеб.

–Що? Він прибув на острів багато століть тому. – сперечався він. – Що, якщо те, від чого він тікав, уже давно згинуло! Адже він залишав острів недавно! І залишився живий.

–Галеон вільний залишати острів, коли вважатиме за потрібне. Але ми всі тут під його захистом, покинувши острів, ти залишишся сам по собі.

Кінан важко зітхнув і рушив на пляж, щоб посидіти в тиші, під шум хвиль. Зірки сяяли на чорному небі, хвилі билися об скелі. Пісок уже охолов і Кінан сів, обнявши коліна руками.

–Ти розсерджений.

Він обернувся. Галеон у незмінному плащі із зеленого моху, стояв босими ногами на піску.

–Я просто нічого не розумію. – бурмотів Кінан.