Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–Де ти був? – запитав він, упритул дивлячись на Кінана.

–Плавав...

–Ти з'явився за рифом, ніби народившись із повітря. Ти накличеш на плем'я гнів богів! Забудь про це, Кінане. Не губи Аталаїті.

Якщо одноплемінник отримував дар, йому заборонялося його використовувати, щоб не накликати гнів богів. Плем'я вважало магічну силу, яка не виходила від Галеона, прокляттям, яке погубить острів. Про одноплемінників, які отримали дари, нічого не було відомо, крім того, що вони були зобов'язані зректися сили, не використовуючи її. Магія, дана згори, залишає тіло людини, якщо вона не стане розвивати її, а тому всі вони не прожили сотні й тисячі років, як Галеон, а доживали прості смертні життя. Тепер Кінану заборонено залишати острів. Якщо він зробить це, Аталаїті буде загублений для нього.

Коли він повернувся до хатини, мати з батьком чекали на нього. Вони виглядали схвильовано. Не кажучи їм ні слова, Кінан піднявся плетеними сходами наверх і ліг на ліжко, повернувшись до стіни. Його сестра Мауе зайшла до нього в кімнату.

–Ти справді був за рифом? – запитала вона.

Кінан повернувся, підперши голову рукою.

–Так.

–І як там було?

Він подивився на сестру.

–Приголомшливо...– прошепотів він.– Я стільки чудес побачив...там так цікаво...

Вона помовчала.

–Мені дуже шкода, Кінане.

Він заплющив очі, повільно кивнувши. Він так і не зустрінеться з Ебіґейл завтра і більше не побачить світ. Ув'язнення в рідному домі засмучувало Кінана. Вставши на світанку, він потягнувся і ступив на заднє подвір'я хатини. Дощову воду, яку накликав Галеон, коли плем'я просило його, ую–ваайці збирали в широких бамбукових відрах. Трохи підігріваючи воду в казані, вони переливали її в дерев'яний ківш і вішали у вузькій плетеній кабінці зі спусковою стрічкою з ліани. Кінан узяв мило, зварене з бергамоту й лаванди, і, знявши пов'язку на стегнах із сухих гілок і листя, забрався в кабінку. Намиливши тіло, обличчя і волосся, він схопив ліанну і ківш перекинувся, виливши на нього воду. Добре натерши тіло листком папороті, він одягнув пов'язку з нового листя і покинув душову кабінку. Сонце було сліпуче яскравим і спекотним. Солоний бриз сушив його губи. Попрямувавши в бік вузької долини очерету, він схопив шаблю і почав оббивати сухі гілки. У долині вже працювало п'ятеро молодих чоловіків і три жінки, які збирали гілки в плетений візок із дерев'яними колесами. Вони працювали в долині до полудня, попрямувавши в робочу хатину, де подавали обід. Взявши тарілку, збиту зі шкірки кокоса й перемелених кісточок манго, зліплених між собою каучуком, Кінан попрямував до візків з їжею. Він заглядав навкруги, а потім потягнувся, щоб покласти в миску кілька дерев'яних ложок каші з безлічі круп, глиняну миску з грибною юшкою, булку із зернами кіноа і кілька плодів порізаної маракуї. Пообідавши з друзями, Кінан повернувся до збивання очерету і пішов спати за північ. Острів мав приголомшливий вигляд, як рай посеред океану. Тут було сонячно, зелено і тепло. Острів оточували скелі, повиті зеленими рослинами. Риф оперізував весь острів, прозора вода омивала білі піски. Ую–ваайці щиро любили свій дім і тому працювали на благо Аталаїті. Вони багато працювали щодня, збирали врожай, будували хатини, робили підношення богам. Для них робота не була тягарем, вони жили так багато століть.

Життя на острові було прекрасним. Тут завжди було тепло, ую–ваайці любили поплавати зі скатами і дельфінами на рифі, танцювати під музику барабанів і пісні народу. Остров'яни багато працювали, щоб їм було, що їсти, де спати, але тим ціннішими були Дні Аталаїті: кілька днів на місяць, які ую–ваайці повністю присвячували відпочинку. Вони чіпляли гамаки між пальм, не хвилюючись про запаси, яких було вдосталь, наїдалися плодами екзотичних фруктів і дуже багато танцювали. Розпалений пісок не остигав до самої ночі від жарких танців остров'ян. У ці дні навіть Галеон залишав свою хатину, сідаючи на мілині. Свята днів Аталаїті часто супроводжувалися заручинами пар, які нарешті кидали роботу, вбиралися й танцювали, давши собі свободу. Кінан не шукав наречену, хоча на острові було дуже багато вродливих жінок, які нерівно дихали до нього.

–Кінане... не допоможеш? – відгукнулася одна з них, Аліете.

Висока дівчина з пишними стегнами, була трохи молодша за Кінана. Вона дуже любила привертати до себе увагу, а тому часто влаштовувала всілякі ситуації, де їй особливо була потрібна міцна чоловіча рука. Так, наприклад, вона кілька разів могла потрапити в пастку для муерте, це птах, який викрадав і роздирав на шматки худобу ую–ваайців. Пастки для муерте робили з листя і підйомника, який реагував на рух, якщо муерте ставав м'ясистими лапками на зв'язану мотузку. Аліете часто знаходили в підвішемому стані на дереві, коли вона благала витягнути її. І все б нічого, але, коли Аліете чекала допомоги надто довго, діставала з–за пояса маленький ножик і сама себе визволяла. Ую–ваайці швидко дізналися про це і просто припинили реагувати. Кінан був добрішим за багатьох на острові і все одно виручав бідолаху, побоюючись, що одного разу біда справді нагряне за Аліете і ніхто не допоможе їй. Зараз вона просила допомоги пересунути відро з сидром. Правду кажучи, сильні й моторні жінки Аталаїті, могли нести одне таке відро в руці, а інше на голові. Але тільки не вона. Кінан зітхнув і поставив відро туди, куди його попросила дівчина, його рухи супроводжувалися зітханнями захоплення дівчини.

–Який ти силач! Усі м'язи грають!