Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–Розкажи?

–Я... Вибач, Галеоне, але я смію запитати тебе про дещо.– Кінан підняв на нього очі.

–Тебе цікавить, чому острів прихований від інших?

Він сів біля Кінана, простягнувши ноги.

–Я мало що пам'ятаю про ту погоню... Але знаю одне. Не всі маги несуть світло. Магія дана людині, щоб підтримувати Ґотлін. Її клімат, середовище, природу. Окрема магія підтримує смертних, впливаючи на їх розум, надії та сподівання. Захисна магія, повинна служити оберегом для міста від злих духів. Але не всі маги використовують свої сили правильно. Коли ми забуваємо про справжнє призначення магії, вона обертається на війни і страждання.

–Хто гнався за тобою?

–Його звали Містифікатор. – відповів він, уважно глянувши на Кінана. – Він вбирав сили могутніх магів. Зіткнувшись із моєю, він був наляканий, коли він зрозумів, що забрати мою силу йому не підвладне, він спробував стерти мені пам'ять і кинув на галеон, що мав потонути в штормі. Потім я дізнався, що він знайшов інших мені подібних, у спробі захиститися, якщо я виживу. Але мені не потрібна війна.

–Тому, ти залишився тут?

–Я залишився тут, тому що це місце... це центр самої Природи. Уся вона звідси розходиться по всьому місту. У цьому острові є своє джерело. Джерело Благодаті. Коли я побачив його, поспішив зберегти в потрібному положенні і заточив глибоко під воду. Джерело Благодаті поширюється на стихії. Всі маги, які народилися серед остров'ян були магами повітря, землі, вогню... і ось він ти, свій вилитий прадід Афій. Ти успадкував його дар.

–Але він відрікся від нього.– згадав Кінан.

–Ти впертіший. – усміхнувся Галеон.– Ти не зречешся.

–Чому всі вважають, що нам не можна залишати острів?

–Як я і сказав, не всі маги служать призначенню. Ебіґейл просила допомоги з Джерелом Магії Ґотліна. Найдавнішим найстарішим осередком магії. Якби його зруйнували, вся магія б зотліла навіки. На джерело нападали не один раз. Але якщо тоді атаку можна було відбити, то цього разу на кону стояла найбільша цінність клану. Їхня сім'я. Так чинять тільки смертні. Перелякані здібностями магів, вони стають здатними на первозданну жорстокість, щоб захистити себе. Залишити наше джерело відкритим для світу небезпечно. Тут немає магів, крім мене, хто здатен буде захистити його. Повір, багатьох зацікавить острів.

–А що як заручитися підтримкою інших королівств? Підтримкою Верховної Королеви.

–Ельга достатньо сильна і завжди прийде на допомогу, але я вважаю, ставити під удар усіх смертних тут, а потім ще й весь Верховний Клан і його друзів, щоб ти не боявся перетинати риф – не надто справедливо, як гадаєш? – криво посміхнувся Галеон, глянувши в очі хлопцеві.

–Якщо я використаю дар, мене виженуть... – відповів Кінан, вдивляючись у сіріючий горизонт, його дратувало це усвідомлення.

–А якщо ти не використаєш його, він зотліє.

Галеон встав.

–Вирішувати тільки тобі, Кінане.

Кінан залишився на березі, обнявши коліна руками. Він чекав на знак. Знак, що йому пора покинути острів і не зупинятися на ньому. Але знак не з'явився. І він, піднявшись, побрів до хатини.

–Кінане! Вставай, ну ж бо! – трясла його Мауе. – Скати припливли!

Кінан схопився. Приплив скатів на Аталаїті це добрий знак. За повір'ями ую–ваайців, якщо скати припливають на мілину, значить, острів буде в достатку і благодаті до наступної появи чудових істот. Для сім'ї Кінана це справжнє свято. Навіть Нуеб поспішав до берега. Вони любили скатів, те, як вони плавають, повертаючись животиками, їхню м'яку шкіру. Цього дня ую–ваайцям можна було починати роботу після полудня. Коли сонце на острові йде на спад, великі риби відпливають на глибину. Увійшовши у воду, Кінан сів на мілину, регочучи зі ската, який виліз на нього. Він був величезним сірим із чорними смугами. Черевце в нього було рожево–білим, і Кінан погладив його, поки той не зісковзнув із хлопця, відпливаючи. Мауе реготала на глибині вздовж рифа. Скати оточили її, розстилаючись по воді, наче плоскі подушки. Нуеб пірнав і сміявся, виринаючи. Мама Кінана, Лаїша стояла на березі, обнявши себе руками. Вона не ступала у воду, бо боялася її. Коли вона була маленькою, до берега припливли дельфіни. Вхопившись за плавник одного такого, вона плавала по поверхні, радіючи, що дельфін катає її. Але потім він пірнув під воду, тягнучи її за собою. Лаїша так налякалася, що в неї звело пальці і вона не змогла відпустити плавник. Коли дельфін відчув, що Лаїша задихається, він виплив на поверхню, витягнувши її на мілину, і пронизливо гуркотів, поки дівчинку не врятували одноплемінники. Дельфін ледь не погубив її, а потім врятував їй життя, але Лаїша все одно не змогла перебороти страх. Кінан підійшов до мами, міцно обійнявши її.

–Такі щасливі. – усміхнулася вона, дивлячись на плескаються Нуеба і Мауе.

Лаїша глянула на сина, поклавши руку на його обличчя.

–Тільки ти нещасливий.

–Що ти, мамо. – поспішив її заспокоїти Кінан.– У мене є ви... і острів. Я не можу бути нещасним.– він видавив усмішку.

–Але ти нещасний.– не погоджувалася вона.– Ти хочеш бачити світ.

–Але я не хочу втрачати вас.