Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–Ми теж не хочемо цього. – зізналася Лаїша, опускаючи очі. – Але й щоб ти проклинав нас до кінця своїх днів, нам не хотілося б. Йди, якщо це те, чого ти шукаєш. Можливо... ти зможеш і повернутися.

Кінан зітхнув, дивлячись на батька і сестру у воді. Вони справді були щасливі, тут на острові. І він любив життя на Аталаїті. Просто йому хотілося дізнатися більше. Кілька хвилин наважуючись, він поплив до батька, гладячи ската. Посмішка сповзла з обличчя Нуеба, коли він побачив, що Кінан уникав його погляду. Він щільно стиснув щелепи і поклав руку на плече сина. Хлопець підняв очі на батька, той коротко кивнув йому. Притулившись лобами, вони заплющили очі, Нуеб обійняв Кінана і поплескав його по спині, розганяючи краплі води. Кінан підплив до Мауе і поцілував її в чоло, стиснувши її руку. Не відповідаючи на її запитання, він поплив далі, кинувши останній погляд на сім'ю. Мауе дивилася на нього злякано.

–Кінане, ні! – крикнула вона, мало не плачучи.

–Тихіше.– схопивши доньку, Нуеб міцно обійняв її.

Губи Мауе затремтіли і вона сховала обличчя на плечі батька. Відпливаючи геть від рифа Кінан знову опинився в річці біля крижаного палацу. Ебіґейл, чекала на нього.

–Ти запізнився на три дні! – заявила вона.

–Пробач. – усміхнувся він.– Мені заборонили залишати острів.

–О, боже! Так, ти бунтар! –Ебіґейл розреготалася.– Що ж... ходім. Покажу палац.

–А як же...

–Палац порожній. – заспокоїла його дівчина.– Сьогодні день народження Аделайн, усі перенеслися до них. Ти йдеш?

–А ти не йдеш на святкування?

–Я вже повернулася. Поїхала першою. Як відчувала, що ти з'явишся.

Кінан посміхнувся. Ебіґейл показала йому палац крижаного королівства. Таких величних замків він ще не бачив. Усі королівські палаци були неповторні, але цей... він був справжнім замком Верховної Королеви. Усередині він був обставлений, як змішання всіх палаців, що він бачив. Золото, чорна плитка, картини, мармур, кришталеві люстри. Але верхній поверх перебував у синіх, білих і сріблястих відтінках. Тут панувала прохолода, іній і мороз на стінах. Навіть Кінан, який не звик до холоду, був вражений красою льоду й морозу.

–Це поверх Ельги і Ейдана.– повідомила Ебіґейл.–Не знаю, як Ейдан це витримує.–хихотіла вона.

–А там?– вказуючи на верхній поверх спитав Кінан.

–Там поверх Ельгорта і Анжели, в них є донька Шейла-Патрісія.

–На кожне подружжя по поверху?

–Типу того, тут є дві бальні зали, праве крило створене для хладного народцю, ліве гостьове, тронна зала внизу, оранжерея під дахом, а весь цокольний поверх займають архіви Ґотліна.

–Неймовірно…–зітхнув Кінан.

Вони прогулялись по тронним залам, Ебіґейл показала Кінану портрети членів родини. Хлопець не міг стримати захоплення від побаченого.

–Я дуже радий бачити тебе.– сказав Кінан, коли вони підходили до річки.

–Впевнений, що тобі вже час? – сумно запитала Ебіґейл.

–Якщо мене ще не схопили, то не зможуть і покарати.– знизав плечима він.

–А якщо схоплять? – стривожено запитала вона.

–Не згадуй лихом.– усміхнувся Кінан.

Ебіґейл штовхнула його в плече.

–Якщо через день, ти не з'явишся на цьому самому місці, я сама припливу на острів і штовхну тебе ще раз!

–Домовилися.

Кінан посміхнувся їй. Вони міцно обійнялися, він відчув аромат її волосся, воно пахло чимось приємним, але зрозуміти, що це за запах йому не вдавалося. Це не квіти, не фрукти, не рослина і не дощ...

–Чим пахне твоє волосся? – не стримався він.

–Оу... – вона трохи зніяковіла. – Це шампунь.

–Шам... пунь. – повторив він, подумавши, що це якась ефірна олія.– Цікаво.

Кінан помахав на прощання і пірнув у воду. Коли він плив назад, усвідомив, що плаває колами і не може опинитися на острові. Найімовірніше, вождь просив Галеона запечатати Аталаїті для Кінана. Але хіба пішов би на це Галеон? Він вийшов з озера в лісі. Німфи проводили його до виходу і він рушив до міста. Усі дивилися на нього зі здивуванням.

–Перш, ніж зрозуміти, що робити далі, потрібно роздобути одяг, щоб не виглядати в очах чужинців так дивно. – бурмотів він, уникаючи здивованих поглядів.

 Блукаючи навколо, в пошуку торгових точок, Кінан розгубився. Тут не було ринку, тільки дивні скляні коробки завбільшки з три хатини. Хлопець заглянув у вікно, ряди вішалок були заповнені якимись тканинами. Він оглянув перехожих, які негайно наставили на нього квадратні коробочки з яскравими відблисками. Кінан закрився рукою, боячись удару, але перехожі тільки реготали. Те, що було на вішалці, здавалося схожим на те, у чому тут ходили чоловіки. Кінан знизав плечима і пішов в одну з хатин. Увійшовши в магазин одягу, Кінан не розумів, як люди працюють у цих скляних коробках. Тут рядами висів одяг, на вигляд дуже схожий.

–Вам що–небудь підказати? – жінка окинула його поглядом. – Це карнавальний костюм?