Брендон Сандерсон - Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон

не знаю, чи означає це «протибуряний».

Капітан хмикнув, вдивляючись у потік, який нісся повз них. Була в його плині якась гіпнотична закономірність, явлена в нуртуванні поламаної рослинності й листя — бо трупів уже не траплялося. Перед їхнім укриттям плав дибився, наче долаючи якусь перешкоду на дні. «Там туша прірводемона», — збагнув Каладін. Таку масу було не зрушити навіть паводку.

Запанувала мовчанка. Тепер, при світлі, потреба в спілкуванні минула, й хоча охоронець подумував спитати в Шаллан прямо, чи та вона, за кого він чимраз однозначніше її мав — але поки мовчав. Нехай-но вони виберуться звідси — тоді й трапиться нагода.

А поки що хотілося поміркувати — хоча він усе одно радів присутності цієї дівчини, яку та виявляла різними способами, притискаючись до нього в мокрій і дедалі подертішій сукні.

Хоча розмова з Прародителем бур відволікала від пікантніших думок.

Сил. Невже він справді… вбив її? Адже вона, здається, допіру плакала, хіба ні?

Він спробував — знічев’я, просто для експерименту — всотати заряд Буресвітла на очах у Шаллан, щоб оцінити її реакцію. Але, звісно, нічого не вийшло.

Буря потроху вщухала, й паводок помалу спадав. Дощ стишився до рівня звичайної зливи, і вода, відступаючи, стала збігати в протилежному напрямку — достоту так, як Каладін завжди гадав, але ще ніколи не бачив. Тепер опади змістилися на захід від Рівнин, тож уся дощівка повернула на схід, і потік — так само нуртуючи, але вже набагато млявіше — позадкував туди, звідки прийшов.

Із плину прозирнув труп прірводемона, і зрештою паводок спав: потік перетворився на струмочок, а злива — на мжичку. Краплини, які падали з плато нагорі, були куди більші й масивніші, ніж ті, що летіли з неба.

Каладін ворухнувся, ладнаючись злазити, але раптом збагнув, що Шаллан, пригорнувшись до нього, заснула й тихенько похропує.

— З усіх людей тільки ти, певне, й здатна заснути, перечікуючи великобурю надворі, — прошепотів Каладін.

Йому було незручно, але він усвідомив, що насправді не хоче спускатися вниз на своїй скалічілій нозі. Бо знемігся, а слова Прародителя бур щодо Сил залишили відчуття гнітючої чорноти. Тож він дозволив собі впасти в заціпеніння й заснув.

 

 

 

 

75. Істинна слава

 

Від нашої стриманості може залежати сам космер.  

 

–Принаймні поговоріть із ним, Далінаре, — попросив Амарам, швидко крокуючи, щоб не відставати від князя, і плащ Променистого лицаря розвівався в нього за спиною. Вони інспектували, як солдати, ставши ланцюжками, завантажують припасами фургони, які мали вирушити на Розколоті рівнини. — Прошу, перше ніж відбудете в експедицію — порозумійтеся з ним.

Далінар, Навані й Амарам пройшли повз групу списників, що мчали до свого загону, який саме шикувався. А одразу за ними так само збуджено метушилися цивільні — чоловіки та жінки. Калюжами, які залишила буря, навсібіч розбігалися крєм’ячки.

Вночі минула остання великобуря сезону, й наступного дня мало розпочатися Ридання. Воно несло мокву, але й прогалину, коли стихії не загрожували — саме час для вилазки. Виступити планували до опівдня.

— Далінаре, то ви поговорите з ним? — спитав Амарам.

«Обережніше, — сказав собі Холін. — Не квапся з висновками». Тут треба діяти акуратно. Навані, йдучи поруч, глянула на князя. Той-бо поділився з нею планами на Амарама.

— Я… — почав Далінар.

Але його урвала серія сигналів — над табором розлігся спів сурм. І то, здавалося, нагальніший, ніж зазвичай: розвідники помітили хризаліду. Князь рахував сигнали, визначаючи, про яке плато йшлося.

— Надто далеко, — мовив він, киваючи одній із писарок — високій і довготелесій — яка часто допомагала Навані з експериментами. — Чия сьогодні черга вирушати на вилазку?

— Великих князів Себаріала й Ройона, Ваша Ясновельможносте, — відказала жінка, зазирнувши в журнал.

Далінар скривився. Себаріал не висилав військ навіть за наказом, а Ройон був забарний.

— Сигналізуйте цим двом прапорцями, що яхонтосерце надто далеко. Сьогодні ми вирушаємо в похід на табір паршенді, і нам не можна розпорошувати сил, женучись за трофеями.

Наказ було віддано так, наче хтось із цих двох збирався виділити Холінові бодай скількись людей. Князь мав надію на Ройона. Пошли Всемогутній, щоб той в останній момент не злякався і не відмовився від участі в експедиції.

Ад’ютант побіг скасовувати вилазку, а Навані вказала на групу писарок, які зводили в таблицю перелік припасів. Далінар кивнув, і королева-мати відійшла поговорити з тими жінками, щоб дізнатися оцінну готовність до вилазки.

— Садеасові не сподобається, що яхонтосерце залишили напризволяще, — сказав Амарам, доки вони з Холіном чекали. — Почувши, що ви скасували вилазку, він вишле по нього власні війська.

— Втручатимуся я в ситуацію чи ні, а Садеас чинитиме, як йому заманеться.

— Щоразу, як відкрита непокора сходить йому з рук, вона вганяє клин між ним і Престолом, — сказав Амарам і взяв князя за плече. — Друже мій, перед нами стоять важливіші проблеми, ніж стосунки між вами й Садеасом. Так, він вас зрадив і, ймовірно, зрадить знову — але ми не можемо допустити війни між вами двома. От-от грядуть Спустошувачі.

— Амараме, звідки така впевненість? — спитав Далінар.

— Інтуїція. Ви недаремно надали мені цей титул і призначили на цю посаду — я відчуваю зв’язок із самим Прародителем бур і знаю, що насувається катастрофа. Алеткар має бути сильним, а це означає, що вам із Садеасом треба співпрацювати.

Холін похитав головою.

— Ні. Садеас уже мав таку можливість і не скористався з неї. Шлях до єдності Алеткару — не за столом перемовин, а там.

За плато, що відділяли їх від табору паршенді, хай де він лежав. Там, де він завершить цю війну, помстившись за себе й за брата.

«Об’єднай їх».

— Садеас так і хоче, щоб ця експедиція відбулася, бо переконаний, що вона зазнає невдачі, — сказав Амарам.

— А коли невдачі не трапиться, то він утратить будь-який авторитет, — відповів Далінар.

— Ви навіть не знаєте, де шукати паршенді! — скрикнув його співрозмовник, здіймаючи руки горі. — Чи ви блукатимете навмання, аж доки не наткнетеся на них?

— Так.

— Це божевілля. Далінаре, ви призначили мене на цю — воістину небувалу — посаду, і моє завдання — нести світло всім народам. Тимчасом як мене не хочете послухати навіть ви — то що вже казати про інших?

Холін похитав головою, окидаючи поглядом пересічену місцевість на сході.

— Я маю це зробити, Амараме. Бо відповіді криються не тут, а там. Ми немовби пройшли хтозна-скільки й дісталися моря, щоб потім роками сидіти на березі, боячись замочитися.

— Але ж…

— Годі про це.

— Далінаре, вам зрештою таки доведеться делегувати повноваження і не забирати їх назад, — м’яко сказав Амарам. — Не можна втримувати всю повноту влади, водночас удаючи, наче не ви тут за головного — а потім пускати повз вуха накази й поради, наче все навпаки.

Відносна правдивість почутого дошкулила Холінові, але великий князь цього