Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

Прихований острів

на них не було відправної точки. Але ую–ваайські меблі вважалися найміцнішими в усьому Ґотліні. Не пускаючи чужинців, плем'я захищало острів, у якому було джерело їхньої сили. На острові жив стародавній елементаль природи Галеон, який дбав про флору і фауну Аталаїті.

Кінан не був сином вождя, але його вважали найкрасивішим і найвправнішим хлопцем племені. Йому було двадцять років, коли він виявив у собі магію. Одного разу запливши за риф, він побачив, як здригнулися скелі і змінилися на ліс, поки він греб по воді, Кінан озирнувся й усвідомив: він уже не на Аталаїті, він потрапив на озеро. Розвернувшись, він знову перенісся на острів.

Галеон був першим чужинцем, що викликав шанування у вождя племені, і жив на острові відтоді, як далекі пращури побачили, що Галеон оживив усі рослини і прискорив урожай. Для всіх вождів, Галеон був богом, якому вони поклонялися. Він був відлюдькуватим і вважав за краще самотність у своїй хатині. Іноді він дратувався, якщо одноплемінники Кінана турбували його, приходячи зі своїми проханнями. Але загалом, життя на далекому острові елементаля природи цілком влаштовувало. Виявивши свій дар, Кінан поспішив до Галеона, щоб розповісти про те, що трапилося. Саме від мага Природи, Кінан дізнався, що володіє силою води, це, своєю чергою, робило хлопця єдиним членом племені, який міг покинути острів і проникнути на нього. Хлопець не розповів про це матері й батькові, які боялися гніву богів.

Одного разу, Кінан побачив синє сяйво на хвилях, що, пінившись, кидалися на пісок. І зачарований цим світлом, він не помітив, як до берега з води вийшла дівчина з синім волоссям. Він окинув її поглядом, незнайомка була одягнена в дивний одяг і не дуже розуміла, де перебуває. "І як вона потрапила сюди?",– думалося тоді йому. Він пригадав чужинку й усміхнувся. Спершу її поява тут налякала Кінана, і він уже збирався покинути пляж, але потім, вона сказала щось важливе. Щось про сім'ю. Коли він прийшов до Галеона, той уже направлявся йому назустріч, бурмочучи щось про джерело, про яке говорила Ебіґейл. Хлопець не міг уявити, що можна ось так просто подорожувати різними світами Ґотліна. Плем'я не визнавало всього, що було далеко від Аталаїті. Але Кінана цікавило все, що існує за рифом. Він багато дізнавався від Галеона, який часто розповідав йому про різні королівства. Члени племені не поділяли цю тягу хлопця до пригод. Усе, що було далі за рифом, лякало їх, рівно так само, як і інші королівства. Сила Галеона озеленювала не тільки острів, вона виливалася на весь Ґотлін, даруючи йому силу природи. Коли в Ґотліні з'явилися Найджел і Джилана, вони змогли підтримувати цю магію в самому місті.

Кінан заплив за риф і заплющив очі. Відкривши їх знову, він сторопів, адже був уже не на Аталаїті, а опинився на озері в лісі. Ошалело озираючись, він був вражений тим, що сталося. Дерева тут були дивного кольору. Бірюзові, бузкові, персикові... Навколо снували німфи, що усміхались йому. Кінан згадав Ебіґейл, йому раптом стало цікаво, як далеко вона живе від цього лісу.

–Вітаю, мандрівниче. – звернулася до нього німфа з великим вінком із квітів на голові. У неї було рожеве волосся і це трохи збентежило Кінана.

–Де я перебуваю?

–Ти у Південному лісі. Звідки шлях тримаєш?

Кінан насупився. Не варто розповідати їм про острів. Він мовчки поплив далі, Ебіґейл не йшла з його голови. Поки він греб, помітив, що дерева тепер змінилися на снігові долини і Кінан опинився у річці під мостом. Вийшовши на берег, він поморщився, навколо лежав сніг, хлопець ніколи не бачив його, але чув про нього від Галеона. Ступивши босою ногою на снігову землю, він підняв стопу, відчуваючи холод, що пробрав його. Усе тіло Кінана затремтіло, і він обняв себе руками. Маленькі сині чоловічки взяли його за руки і супроводили до маленького будиночка на березі.

–Ви хто? – запитав він, дивлячись на маленьких людей із синьою шкірою.

–Хладний народець, сер. Візьміть.

Кінан нерозумно втупився в білу м'яку тканину, яку дівчинка простягала йому.

–Що це? – він провів рукою по тканині, вона була теплою і приємною до шкіри.

–Це рушник, мілорд. Він витре вологу з вашої шкіри, і ви швидше зігрієтеся. Я принесу вам чай.

Кінан накинув рушник на плечі і йому стало тепліше. Маленька дівчинка з холодного народу простягнула йому чашку, над якою стояла пара.

–Дякую, ви такі добрі... – зніяковів він.

Випивши смачний трав'яний чай, Кінан залишив будиночок і пройшовся берегом, помітивши величезний міст, що веде до великого крижаного палацу, він відкрив рота від подиву, адже ніколи не бачив таких високих хатин. Раптово, два високих вартових в білій броні притиснули до його шиї списи.

–Хто такий? Чого треба в палаці королеви?

–Це палац королеви? – здивувався Кінан. – А який із?

–Це палац Її Величності Верховної Королеви Ґотліна – Ельги.

Кінан широко посміхнувся, чим викликав обурення варти.

–У мене вийшло! Я дістався!

–Він недоумкуватий?–покосився вартовий на свого колегу.

–Відведемо в темницю, там королева вирішить, що з ним робити.–кивнув інший вартовий.

–Стій!

Кінан почув голос Ебіґейл і посміхнувся, повернувши голову.

–Я знаю його.–підбігла до вартових дівчина, синє волосся тріпотіло за плечима.– Це – Кінан, він мій друг, відпустіть.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍