Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

Варта відпустила хлопця і він став поруч з Ебіґейл.

"Вона назвала мене другом? Які дивні ці чужинці."– промайнуло в його голові.

–Що ти тут робиш? – запитала Ебіґейл, порівнявшись із ним.

–Я перемістився з рифа в озеро в лісі, а потім знову перемістився вже сюди.

–Ти подорожуєш водоймами?

–Я не був певний до сьогодні. Але якось я перемістився сюди.–Кінан озирнувся.–Тільки тут так холодно...

–Ходімо, ми тебе відігріємо.– вона потягла його до мосту.

–Стій, до палацу? – здивувався Кінан.

–Ну, так...

–Мені не можна.– віднявши руку, сказав Кінан.– Якщо Королева дізнається про Аталаїті, вождь спалить мене живцем і зробить тотем.

–Ем... ну, ми можемо переміститися в моє королівство.–знизала плечима Ебіґейл.

–Де? Під водою?

–Так.– усміхнулася вона.

–А як же там дихати? – насупився Кінан.

–Якщо тебе проводжу я, ти зможеш там дихати.– просяяла Ебіґейл.

–Ти така чудна...– засміявся він.

Вони стрибнули в річку й Ебіґейл доклала руку до дна. Дно закрутилося, піднімаючись догори і знову опустилося вниз, Кінан озирнувся, навколо було так багато риби і медуз. Він мимоволі ахнув.

–Нам туди.– вона попливла вперед і перетнула Ворота.

Кінан поспішив за нею.

–Тут так... гарно.– протягнув він, дивуючись тому, що на морському дні говорить і дихає вільно.

Ебіґейл усміхнулася. Кінан пропливав уздовж високих застінків, і розглядав кожен корал. Тут було так багато підводних мешканців, він ніколи не бачив стільки на рифі.

–Куди хочеш вирушити? – запитала вона, усміхнувшись.

–Тобто? – не зрозумів хлопець.

–Ну, навряд чи ти хотів би побути тільки тут... Поки ти поза островом, можеш побачити Ґотлін.

–Я зовсім нічого про нього не знаю... – зніяковів Кінан.– А куди можна?

–Куди завгодно! Ельга моя тітка, весь Верховний Клан це моя велика родина, нам можна подорожувати куди душа забажає.

–Навіть не знаю. Можемо вирушити кудись, де тепліше? Я не надто привчений до снігу…–замислився Кінан.

–Що скаже, якщо ми відвідаємо Королівство Левів?

–Там тепло?

–Королівство в пустелі, там аж надто тепло.

–О, гарно…Давай туди.–Кінан посміхнувся.

Вона попливла геть від Воріт, і Кінан поспішив за нею. Ебіґейл доклала руку до дна, і воно закрутилося. Він дивився, як небо змінюється з дном і дивувався тому, чи реально все, що він зараз спостерігає.

Ебіґейл попливла нагору і Кінан поспішив слідом, виринаючи у фонтані біля великого східного палацу. У центрі фонтана стояла золота фігура лева. Вона мала бездоганний вигляд, ніби живого лева навіки ув'язнили в золото. Вийшовши з фонтану, Кінан помітив, що слуги одразу ж прибігли до Ебіґейл, подаючи їй рушники із золотою вишивкою.

–Міледі! Як ми раді вам.– кивали прислужники.

–І я вам рада!–усміхнулась Ебіґейл.– Малі, нова зачіска? Тобі так личить!

Жінка, яка піднесла рушник, сором'язливо поправила волосся і посміхнулася.

–Зі мною мій друг Кінан. – просяяла Ебіґейл. – Попередьте будь ласка королеву, що ми тут для екскурсії.

Малі посміхнулася і пішла до палацу. Кінан ахнув, Ебіґейл поводилася так, ніби прийшла не в гості до королеви, а до себе додому. Це вразило його, а коли королева Джіа вибігла з палацу широко посміхаючись, Кінан і зовсім сторопів. Королева була прекрасною, вона нагадувала сонячне світло. Бронзова шкіра, світлі очі, волосся кольору піску на заході сонця. Її голову вінчала золота корона у вигляді трьох левів із гривами у вигляді сонць.

–Ебіґейл! – просяяла вона, міцно обіймаючи її.

–Як я скучила! – відповівши на обійми, сказала Ебіґейл. – Як малюк Мохамед?

–Все гаразд, копія свого батька.

–А ось і ні, очі в нього твої.– Фару вийшов на сонце, його волосся все ще було чорним, але обличчя виглядало набагато старшим. Він був так само прекрасний, як і в день порятунку Королівства Левів.

Ебіґейл обійняла Фару.

–Це – Кінан. Ми подорожуємо.

Фару потиснув йому руку. Джіа привітно посміхнулася.

–Велика честь вітати королівське подружжя. – тихо сказав Кінан.

–О... Проходьте! – усміхнулася Джіа. – Ми вас лимонадом напоїмо.

–Тільки якщо ви проведете екскурсію.– сказала Ебіґейл.

–Звісно!–Джіа взяла Ебіґейл під руку, змовницьки засміявшись.

Кінан йшов за ними, дивуючись багатству палацу. Пишність стін і картин, велика кількість золота... Він ніколи не бачив такої краси раніше. Сидячи за низеньким плетеним столиком, явно роботою ую–ваайців, Кінан посміхнувся. Пропустивши жарт, над яким усі сміялися, він поспішив засміятися, перевівши погляд на Ебіґейл.