Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

було б, якби він сам застосував той перетворений на торпеду

шатл…

— Іноді у нас це виходить, іноді — ні. Всі ж ці люди могли

перегинути, якби поперегризали одне одному горлянки. Бо й

таке трапляється. Просто щастя наше, що люди з такими

нахилами не беруться писати підручники історії.

— Правда, — мовив, хихочучи, Марвік. — Свята правда!

Розділ п’ятдесят шостий. Голден

Таки добряче потовкло «Росинанта».

У своїй зовнішній обшивці, по всьому лівому борту, корабель отримав багато різних пунктирних пробоїн. Голден

бачив яскраві плями, де Басія з Наомі заварили ушкоджені

сопла, але вони не встигли, а чи матеріалів їм забракло, залатати всі дірки. Тож велика дяка Алексові за його пілотське

вміння, що взагалі спромігся посадити їх так, щоб не згоріли ні

корабель, ні люди. Щонайменше корпус однієї точкової гармати

ледь тримався, такий був ушкоджений, і навряд чи безпечно

було б використати той гарматень, що сидів усередині її. І через

верхню частину корабля тягся довгий шрам, куди, як запевняла

Наомі, влучила імпровізована ракеторпеда.

Голден бадьоро склав список усіх майбутніх ремонтів, аби

подати це, розписане по пунктах, Авасаралі.

Стояв «Росинант» на широкому пустирищі за пів кілометра від

того місця, де була колись Перша Висадка. Там уже виростали

каркаси нових будинків. Люди будувалися на руйновищі того, що існувало до катастрофи, як і споконвіку воно робилося.

Стільки всього пропало, але найдужче щеміло, що загинуло

стільки людей.

Як воно й споконвіків бувало.

Голден іще занотував невеличке ушкодження на соплі приводу

й почав обходити корму корабля, але там натрапив на пару

поясан, що лише за якихось десять метрів споруджували собі

тимчасову повітку. Чоловік років тридцяти тягнув дріт, а старша

жінка забивала в заболочену землю кілки. Ще одна жінка

стояла поруч, тримаючи довгу тичку, аби відкидати геть

слимаків, якщо ті підлізуть надто близько.

— Що ж це ви тут ставите? — запитав Голден, підходячи до них

і жестом

показуючи,

щоб

ішли

геть.

—

Спитайте

адміністраторку, Чівеве, де вам поставити намет.

— А на цю місцину ще ж ніхто, крім нас, не заявив своїх прав,

— запротестував чоловік. — І ми маємо право…

— Так, маєте! Я ж не кажу вам, де можна, а де не можна

будуватись. Але за кілька годин цей корабель злітатиме вгору, й

ваш наметик упаде!

— О! — мовив чоловік, хитрувато посміхаючись. — Гаразд. То

ми просто зачекаємо, поки ви полетите геть.

— Дякую! Щасливого вам вечора, людоньки!

Голден помахав їм рукою і, подарувавши ще й усмішку, подався до Нової Першої Висадки. Ці люди якими були —

готовими стояти на смерть, відстоюючи свої права, — такими й

лишились. Нізащо не

дозволять

жодним

прихідькам

командувати ними. Але та катастрофа навчила їх принаймні

одного: поважати дуже швидкі вітри.

Ось він і підійшов до прямокутника, утвореного шістьма

почасти збудованими оселями: цей прямокутник мав стати

міською площею Нової Першої Висадки. Керол щось жваво

обговорювала з якимсь чоловіком в однострої кехівського

інженера й Наомі. Поруч стояв Еймос, задивлений десь у поле й

з усмішечкою на своєму широкому обличчі. Медичні апарати на

його руці й нозі робили його схожим на кіборга, а бандаж на шиї

надавав йому вигляду пірата. Щонайтяжчі поранення Еймос

зносив легше, ніж будь-хто інший, кого знав Голден. Он Фаєз, коли порівняти, досі накульгував. А чи просто прикидався

інвалідом, аби ходити лише в обнімку з Елві Окойє?

Басія, Лусія і Яцек щільним гуртом стояли на чемній відстані

від суперечки, так міцно пообнімавшись, немов життя їх усіх

залежало від нерозривності цих обіймів.

— Мені байдуже, що про це пишуть у книжках, — говорила

Керол. — Я хочу, щоб усі ці шість будівель були на одному

генераторі. Бо їх у нас тільки два. Другий мені потрібен для всієї

решти міста.

— Це ж будуть ваші будівлі найінтенсивнішого використання,

— доводив інженер. —