Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–Як же я це зроблю?

–Я вже сказала, як. Твоя справа виконати.

Ебіґейл розлютилася. Легко сказати, як же. Прямо взяти й виконати. Гаразд. Для початку, перенесися до палацу. Де там вода? Вона сподівалася, що та яма з розталим снігом ще не вбралася землею. Вона підпливла до дна і притиснула до нього долоню. Коли дно закрутилося, дівчина радісно скрикнула. Але опинившись у ванній будинку, роздратовано зітхнула.

–Що поробляєш? – глузливо відгукнувся голос дядька.

Вона підняла голову, краплі з чола стікали по обличчю. Ельгорт стояв біля входу у ванну.

–Ти знову думаєш, що я брешу?

–Я так не думав. – хитаючи головою, не погодився він. – Плюс, я помітив, як ти матеріалізувалася. І не забувай, що біля зруйнованого замку були ми всі й бачили, хто загасив лаву.

Вони помовчали, Ебіґейл намагалася виглядати незворушно, склавши руки на грудях, але похитнулася і розплескала воду на підлогу.

–Ну, так? Куди ти хочеш змитися? – засміявся Ельгорт.

–Гаразд. – вона вилізла з ванної, послизнувшись. Одяг важко обвив її тіло, ніби мотузками.

Ельгорт накинув їй на плечі рушник.

–Я була в Підводному Королівстві. Там я дізналася, що можна заточити джерело у воду. І тоді воно буде, типу, впадати саме в себе і не згине. Я намагалася перенестися до палацу, але в мене не вийшло.

– Переодягнися, я спробую тебе перенести.

–Мені потрібен ще й Ейдан. Він може створити силове поле, яке утримає джерело, поки я шукатиму підземні води.

–Ще тобі потрібні лопати, або бур.– реготнув він.

–Чому ти смієшся? – здивувалася Ебіґейл.

–Тому, що ти не зможеш зробити це сама. – він посерйознів. – Тобі потрібна Старла, яка своєю магією може піднімати предмети, і відповідно, доки Ейдан утримуватиме джерело, що суперечливо, оскільки джерело сильніше за кожного з нас, вона підніме підземні води, де вже ти будеш творити свою магію. Але є одна проблема. Тобі потрібно розібрати завали, щоб дістатися до джерела. І зрозуміло, найбільша проблема в тому, що наші сили закінчуються.

–І що ти мені пропонуєш? – роздратовано запитала вона. – Чекати, доки ми втратимо сили й помремо?

–Я не знаю, Ебіґейл. – зізнався він. – Ми не зможемо зробити це самотужки.

Вона заричала і, кинувши рушник, залізла у ванну. Поринувши з головою, вона заплющила очі. Через двадцять хвилин, коли дівчина піднімала обличчя, щоб вдихнути ще повітря, вона знову почала обертатися на місці і підняла голову, виринувши на острові. Ебіґейл уже потрапляла сюди найпершого разу, але не могла зрозуміти, що це за місце. У Ґотліні островів не було. Тут сутеніло, на березі синіло те саме світіння, що й було на водоростях, які їй одного разу пропонували русалки. Вона озирнулася і вийшла на берег.

– Ти хто? – почувся голос вдалині.

Дівчина повернула голову. Біля дальньої кромки сяючого берега, стояв молодий темношкірий хлопець. Туго зв'язані короткі кіски по всій голові, були акуратно укладені на потилиці. Акуратний ніс мав гармонійний вигляд на худому обличчі з виразними вилицями, повні губи з гарно окресленим бантом були напружено стиснуті. Його світлі очі створювали неймовірний контраст на смаглявому красивому обличчі. Зараз вони здавалися такого ж сяючого блакитного відтінку, як і хвилі на березі.

–Я... ем... Ебіґейл. А ти?

–Я – Кінан.– він зсунув брови на переніссі.– Що ти робиш на Аталаїті?

–Де? – не зрозуміла вона.

–Цей острів. – розвів руками він.– Це – Аталаїті. Чужинці про нього не знають. Він прихований від очей.

–Я – Дочка води. Я створюю портали і вже вдруге випадково потрапляю сюди.

–На тобі дивний одяг. – він покосився на піжаму, яка висіла на ній, стікаючи неприємними мокрими краплями.

–Сказав хлопчик у солом'яній спідниці. – фиркнула Ебіґейл.

–Тобі краще піти.– він розвернувся.

–Ой, ти образився? – здивувалася вона.– Вибач, я просто...

–Не про те.– повернувшись, сказав він.– Якщо вождь дізнається, що на острів приплив чужинець, він стратить тебе. Пливи собі геть.

Він розвернувся і покрокував у гущавину дерев.

–Мені потрібно врятувати мою сім'ю.

Кінан повернувся, окинувши її поглядом.

–Палац Ґотліна був побудований на чарівному джерелі. Зараз його зруйнували і всі втрачають сили. Я прямувала до палацу, але чомусь опинилася тут. Думаю... це знак, що тут я можу отримати допомогу.

–Я не навчений магії.– різко похитав головою він.

–Ти знаєш того, хто навчений?

Він зітхнув.

–Галеон знає магію. Але він не залишає острів без гострої потреби.

–Галеон? –посміхнулася вона.– Як... корабель?

–Не кепкуй з Галеона. – насупив брови він. – Він найсильніший маг з усіх, яких я бачив.

–А... багатьох магів ти зустрічав?