Зоя Лістрова - Пограємо в любов, Зоя Лістрова

Глава 16.

Коли нас пустили до Павла Олексійовича, він був засмучений.

- Ось, я вам улаштував. Вибачте, я не хотів.

- Тату, ти головне не хвилюйся, і все буде нормально.

- Я мушу після завтра бути на ногах, буде важлива зустріч.

- Я проведу, ти не хвилюйся.

– Ти не в темі синок. Мені треба самому, бо ми цім ще не займались. Ми хотіли вперше запропонувати свій план ландшафту. Я повинен сам, тема нікому не знайома.

- Розкажіть, я зможу допомогти, - сказала я.

Він дивився на мене і щось думав.

- Але ж ти не в штаті. Хоча ти могла б допомогти. Я переглянув твої роботи, вони мені сподобалися. Гаразд, щось вигадаєм, - він розповів про що мова в його проекті. - Вам треба до мого кабінету, там візьмете документи. Я довіряю вам двом, цей проект. У мене зараз і справді, немає сил.

- Мамо, ми поїдемо?

- Звісно, у вас багато роботи. Я буду біля тата.

 

Ми сиділи в кабінеті Павла Олексійовича, і вивчали документи.

- Чесно, для мене ця тема дуже далека. Я не можу вникнути.

- Зате мені цікаво. Ти просто, не про те думаєш.

- Ти знаєш о чом я думаю?

- Про те, що не вдало одружився і не можеш йому подарувати онука.

- Майже не вгадала.

- У сенсі майже. Це як?

- Думав про одруження з іншою, яка, вимотала б усі нерви і мені та тату, і було б усе набагато сумніше, ніж зараз. Подарувати онука, було б ідеально. Скажи, що тобі треба, щоб ти погодилася на це?

- Кохання з мого боку.

- А як це зробити? Я хочу, щоб ти мене покохала. Що для цього потрібно?

- Я не знаю.

Я знала, мені треба забути минуле та подивитися на ситуацію іншим поглядом. Я відганяла від себе почуття кохання, яке проникало в мене. Стримувала свої почуття. Навіщо? Заради образи тієї дівчинки, яка була закохана та відторгнута. Але він уже відчув, те, що я колись. Зупинися, не вбивай кохання. Адже це кохання, коли нас звела доля знову. Це кохання, коли я тану від його поцілунків. Раз він у моїх мріях. Зізнайся собі, що любиш його, і вистачить грати. Люби, просто будь собою. Ні, я категорично сказала собі, не час. А коли? Він не дав мені відповісти собі на запитання. Підійшов, взяв за руку, і потяг, я встала, він обійняв.

- Я ніколи не думав, що так страждатиму. Мабуть, це мені за те, що я дуже легковажно ставився до кохання. Чому ми раніше не зустрілися?

- Ми зустрілися, тільки, - я  замовкла. Сказати чи не сказати? Ні, не зараз, йому й так зараз погано.

- Ти сказала тільки. Що ти хотіла сказати?

- Тільки поки що не відомо що буде далі.

- Мені здається, ти хотіла сказати інше. Ну не хочеш, не кажи, - він відсторонився від мене і подивився мені в очі. Потім відійшов. - То на чому ми зупинилися?

Що я роблю, може вистачить його мучити і себе. Але замість того, щоб зупинити цю гру, я продовжила працювати над доповіддю.

Настав вечір.

- Лізо, мама може прийти. А я в іншій кімнаті. Нам не потрібні зайві пояснення. Я обіцяю до тебе не чіплятися.

- Добре, твоє місце на підлозі.

- На підлозі? Добре, хай так.

Прокинувшись уранці, я побачила Германа на ліжку.

- Значить, ти так тримаєш слово?

Говорила суворо, а самій було смішно, як він спросоння на мене дивився і не міг зрозуміти, чому я обурююся.

- Я проспав. Думав раніше встану, ти і знати не будеш. Ліза на підлозі так твердо.

- Значить, переїдемо до мене. Батьки на дачі, квартира у нашому розпорядженні. Там п'ять кімнат, ми можемо навіть не бачитися цілий день.

- Поки мама сама, давай поживемо тут.

- Ну добре.

- І можна я спатиму на краю ліжка, - він склав долоні. - Ну, будь ласка.

- Добре, перегородимось подушками. Але більше жодних поступок тобі не буде.

- Я зрозумів. Це я давно зрозумів. Тільки не зрозумію, чому ти так зі мною холодна. Причому, це я помітив із перших днів нашого знайомства. Ти навіть не хочеш подолати межу яка нас розділила. Ти вперто її ставиш перед нами.

- Тобі здалося. Нам час, у нас сьогодні важливий день.

Але він прав. Я подумаю над цім, пізніше.

 

Проект, що я запропонувала сподобався, та його прийняли одразу без доповнень. Тепер я могла зізнатися Германові, що зробила зміни. І про це треба сказати Павлу Олексійовичу.

- Ну що, відмітимо?

- Спочатку поїдемо все розповімо твоєму батьку. Потім відмітимо, якщо не буде від нього зауважень.

Ми приїхали до лікарні.

- Ти креативна підійшла до теми. Мені подобається твій варіант. Може, візьмеш цей відділ. Треба буде набрати людей, сама й займешся підбором. І з Германом будеш поряд. Подумай.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍