Ольга Обська - Як я стала королевою, Ольга Обська

Розділ 18. Порада на прощання

Аліса завжди думала, що основним призначенням середньовічних скринь було зберігати середньовічний одяг. У скрині, яку відкрив перед нею Балтасар, теж був одяг, але який — кімоно для дзюдо. Від несподіванки та здивування очі на лоба лізли.

Аліса відразу впізнала його по бурій плямі на рукаві. Саме в ньому вона здобула одну з найважливіших незабутніх перемог. Тоді у неї була травмована рука, але вона все одно вийшла на татамі. Від цього поєдинку залежало, чи пройде команда Аліси у фінал престижних змагань. Суперниця була старша на два роки і більш досвідчена — у перемогу Аліси не вірив ніхто, навіть тренер. Але вона віддала тому поєдинку всю себе і все ж таки вирвала в останню секунду переможний бал.

Під час поєдинку розкрилася її рана на руці, але Аліса цього навіть не помітила. Пролунав фінальний сигнал гонгу, і тоді вона звернула увагу на кров на рукаві.

Те кімоно Аліса більше не надягала. Залишила як пам'ять про свою найкращу перемогу. Але чому і як воно опинилося тут?

— Для прикликання нареченої мені потрібна була крапля її крові, — Балтасар висмикнув Алісу зі спогадів. — Моя королево, це ваша кров?

— Моя.

— Виходить, помилки не було, — з полегшенням видихнув жрець.

Ну от, він може собі дозволити видихати з полегшенням, а для Аліси загадки тільки множаться. До питання "чому вона тут?" додалося запитання "чому тут її кімоно?".

— Гранде Балтасаре, мені хотілося б продовжити нашу розмову.

Вони повернулися до його кабінету, і Аліса попросила розповісти про всі обставини підбору нареченої для короля.

— Наше королівство лежить на островах, але за традицією король має взяти собі наречену з материка, — почав ґрунтовну розповідь жрець.

Він розповів, що острови відокремлені від материка смертоносною сутінковою течією, тому щоб не наражати наречену на небезпеку, споконвіку вдавалися до ритуалу прикликання нареченої, який дозволяв миттєво перемістити її з материка на острів прямо на шлюбну церемонію в Храм Вічного Туману.

— Ще тоді, коли його величність був юний, а його батьки живі, вони здійснили подорож на материк, щоб підібрати йому наречену, — продовжив Балтасар. — Вони скористалися тим, що раз на десять років сутінкова течія стає не такою небезпечною, що дозволяє здійснити коротку вилазку туди-назад. Їхні серця підкорила Меліса, прекрасна принцеса материкового королівства, молодша дочка правителів. Батькам його величністі сподобалася її лагідна вдача і вихованість. Правителі материкового королівства були раді дотриматися традиції і пообіцяли віддати дочку заміж за острівного принца, коли настане час.

Балтасар підвівся з крісла, підійшов до одного зі стелажів і зняв з полиці невелику картину.

— Батьки його величності повернулися ось із цим, — він простягнув Алісі невеике полотно, — з вашим портретом. А також привезли ваше вбрання з краплею крові, щоб у потрібний момент можна було здійснити ритуал призову.

Аліса трохи ошелешено вивчала свій портрет. Адже це справді була вона. Тільки молодша теперішньої років на п'ять. У блакитній сукні з відкритими плечима — у цій сукні вона була на шкільному випускному вечорі.

Аліса відчувала, що їй потрібен час, щоб обміркувати всі ці неймовірні збіги. Поки що вибудувати логічний ланцюжок не виходило. Невже десь у цьому світі на материку живе принцеса, яка точнісінько як дві краплі води схожа на Алісу? Але кімоно точно не Меліси. Ох, як все дивно, суцільні нестиковки. Хтось влаштував довкола двох дівчат гру. Але одне вона могла сказати точно — інтриги плів не Балтасар. Жрець просто виконав свій обов'язок — здійснив ритуал прикликання нареченої за всіма правилами і переніс саме ту, чию кров використав у ритуалі.

Аліса вирішила, що може йому довіритися, і розповіла, що до того, як її прикликали, вона справді жила на материку, ось тільки не на тому, що зображений на географічних картах, що красуються на стіні кабінету Балтасара.

— Мій світ зовсім в іншій реальності, в іншому часі. Він немагічний, зате прогресивний.

Жрець слухав дуже уважно, не перебивав і нічого не перепитував. І хоч у його очах Аліса читала подив, зовні він залишався стриманий і спокійний. Може, навіть і не повірив Алісі. З його точки зору все сталося так, як і мало. Дівчина точно така ж, як на портреті, кров теж її, клятву вірності вона вимовляла добровільно — що ще треба?

І все ж таки Аліса звернулася до нього по допомогу. Більше не було до кого.

— Ви мусите повернути мене додому.

Балтасар похитав головою.

— Не в моїх силах виконати те, про що ви просите, моя королево, — чесно зізнався він.

— А хто здатний на таку магію?

— Боюся, жодному магу це не під силу.

Алісі не хотілося сприймати слова жерця як остаточний вердикт. Не хоче ж він сказати, що вона застрягла тут назавжди? Хотілося б до понеділка повернутись. У понеділок у Аліси передзахист диплому.

— Ви сказали "жоден маг", але не сказали, що це в принципі не можливо, значить, все ж є спосіб виконати моє бажання?

Балтасар трохи помовчав. Погляд його пронизливих блакитних очей завмер, ніби жрець зважував, чи варто говорити. Кілька секунд роздумів йому вистачило, щоб вирішити все ж таки озвучити свою думку.

— Ви чули легенду про чорний нарцис?

— Чула.

До такого Аліса й сама додумалася б. Адже чудова ідея — прогулятися на проклятий острів, звідки мало хто повертається живим. При цьому ще й немає чіткої впевненості, що чорний нарцис справді виконує найзаповітніше бажання. Дуже схоже на гарну казку, не більше.

— Гранде, ви вірите цій легенді?

— Я маю підстави вважати, що легенда не бреше.

— Але подорож на острів Чорних Скель дуже небезпечна.

— Небезпечна, — не заперечував жрець, підводячись з крісла.

Він підійшов до однієї з шаф і відчинив дверцята. Через ці дверцята Алісі не було видно, що Балтасар там робить. Лунали клацання і металевий брязкіт, ніби він поратися з сейфом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍