Джулія Ромуш - Його зухвала дівчинка, Джулія Ромуш

Розділ 11.

– Знання! - Кричу йому нервово, а сама блудним поглядом оглядаю аудиторію. – Я забула тут знання!

Шукаю підтримку в студентах, але на їхніх обличчях бачу тільки співчуття. Воно мені зараз найменше допоможе. Хоч один би став на мій захист.

- Вийдіть і зачиніть двері зі зворотного боку, - я вже встигаю зробити кілька кроків, але мене ганебно виставляють назовні.

- Будь ласка! - Я прошу майже зі сльозами на очах, але мужичок непохитний. Такий бридкий і гидкий, видно відразу, що донька гнилим характером явно по стопах батька пішла.

Викладач відвертається і починає розповідати найзануднішу в житті лекцію. За інших обставин я ніколи не прийшла б на його пару, але обставини сьогодні вибираю не я.

- Гей, ти що тут забула? - Чую позаду себе знайомий голос і обертаюся. У далекому кінці коридору йде Міранда в компанії дівчат з групи підтримки. - Твоя лекція вже розпочалася і...

- І... я все одно запізнилася, - закінчую її ж речення.

Вона аж присвистує і дивиться на мене так, як зараз дивилися всі на заняттях.

- Бачу, що ти не дуже засмучена, - і це вона мені каже.

- Засмучена, але ж не стіну мені лобом пробивати.

- А варто було б, - я незбагненно дивлюся на ту, яка найбільше зараз претендує на роль моєї подруги, - у нього перепустки не відпрацьовуються. Якщо ти на це сподівалася, я можу тобі просто поспівчувати.

З її губ злітає зітхання, а решта дівчат починають демонстративно співчутливо прицмокувати. Їм взагалі начхати, але вони удають, що ні.

– Я тобі більше скажу - його оцінка істотно впливає на підсумковий бал. - Здається, Міранда зараз вирішила мене добити. Ну так, мало ж у моєму житті проблем, ще й з навчанням розпочалися.

- І що мені тепер робити? - Говорю засмученим голосом.

- Заспокоїтися, - це найгірша порада, яку я тільки чула, - йди до їдальні, а після пари ми прийдемо і всі разом подумаємо.

Я не відразу розумію, що дівчаткам теж треба йти, вони, як і я спізнюються вже на свої лекції і я не в праві їх затримувати, хоча залишатися на самоті в такому гидкому настрої мені не хочеться.

Киваю їм і плетуся на нижній поверх. Добре, що мені хоч тут щастить, у столовці порожньо, лише кілька людей. І тут зовсім несподівано я поглядом наштовхуюсь на... Ту, через котру я вляпалася в лайно. Вона сама стоїть тут і прогулює пару. Стоїть прямо переді мною і попиває каву в компанії таких самих схиблених подружок.

- Татко на лекцію не пустив? - Посміхається поки я проходжу повз неї. Намагаюся не звертати жодної уваги на неприємні звуки, які видає її рот, але руки так і сверблять щось зробити.

- Бачу, що тебе теж. - Не можу стриматись, щоб не відповісти. Зупиняюся біля каси й тільки хочу зробити замовлення, як чую скрегіт зубів. - Який він справедливий, не те що дочка. Може, тебе в пологовому будинку підмінили?

Повертаюсь і невинно плескаю очима, поки та багряніє як варений рак.

- У мене інша лекція, - шипить вона ледве стримуючись.

- А тато знає? Чи це я помилилася, коли говорила, що він має принципи? Іншим спізнюватися не можна, зате його улюблена донечка по універі тинятися може? - Я перебуваю просто в жахливому настрої, тому відіграюся на цьому стерві на повну, хоч і чудово розумію, що будуть наслідки.

- Та я тебе..., - вона починає мені загрожувати, але в мене схований надійний аргумент.

- Тобі не йде така поведінка, відразу на злобного гнома стаєш схожою. Ти й так не дуже, але в подібній ролі увагу Патріка точно не привернеш.

- Та до чого тут Патрік? - Одне його ім'я трохи остуджує її запал, і дівка оглядається на всі боки, мабуть, не хоче, щоб хтось дізнався або зрозумів, що вона по ньому сохне.

- Ні до чого, я просто так сказала, - поки що я вирішила над нею змилостивитися, - але явно ж він не просто так минулої ночі не до тебе йшов чай ​​пити, а до мене. Не міг хлопець настільки промахнутися дверима в гуртожитку.

- Патрік до тебе приходив? - Її прямо перекошує у всіх на очах. Відмінний ефект від сказаного, на менше я не розраховувала.

- Просто я гарненька і він не може прожити без мене ні хвилини, - усміхаюся і розумію, що я щойно охазяйнувалася смертельним ворогом, - я б, звичайно, могла навчити тебе подобатися хлопцям, але... Ти ж перед татком не замовиш за мною слівце. От і я старатися не буду...

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍