Джулія Ромуш - Його зухвала дівчинка, Джулія Ромуш

Розділ 10.1

Неприємний звук вривається в мій сон і змушує скривитись та натягнути ковдру на голову. Звідки такий бридкий і неприємний звук?

Як тільки звук заспокоюється, я моментально влаштовуюся в ліжку зручніше і, солодко позіхнувши, знову починаю занурюватися в сон. Щось на рівні підсвідомості не дає мені спокою, але я все ж таки вирішую не приділяти цьому уваги. Я так сильно хочу спати, що готова пожертвувати заради цього всім.

Коли через якийсь час неприємний звук повторюється, я не витримую і, відкинувши ковдру, встаю з ліжка. Настрій у мене такий, що я охоче можу вбити будь-кого, хто тільки з'явиться на моєму шляху. Я не могла заснути півночі. Як тільки заплющувала очі, так чортів Янг миттю з'являвся перед очима і серце починало в грудях тарабанити так, ніби зібралося вибухнути. На шматки розлетітися. Так я й мучилася до самого ранку. Гнала думки про Роба, які мене до жахів дратували. Ну ось якого біса питається цей цап ще й уночі мене діставав? Дня йому мало було?!

- Та де ж він? - Скидаю з ліжка подушку і шукаю телефон, який все не хоче заспокоюватися. І кому я знадобилася так рано?!

Знаходжу свій агрегат під ліжком, здається, я його скинула, коли намагалася відключити будильник, при цьому не висовую носа з-під ковдри. Хапаю телефон і відразу відповідаю на дзвінок.

- Так, - вкладаю в це одне слово всю злість і ненависть до людини, яка вирішила мене розбудити та потривожити мій царський сон.

- І тебе з добрим ранком, сусідко, - Міранда починає цвірінькати в трубку так, що я, скривившись, злегка відсовую телефон від вуха. До дратівливості у неї гарний настрій, чого не скажеш про мене, - вирішила переконатися, що ти не проспала свою першу пару, від якої дуже залежить твоє майбутнє.

Мої очі збільшуються з кожним сказаним нею словом, я відразу дивлюся на телефон і кричу "твою ж мати" настільки голосно, що Міранда чує мене навіть на такій відстані.

- Ти що, проспала? - Дівчина змінюється у голосі й, здається, готова мене відчитати.

- Чорт! Чорт! Чорт! - Включаю телефон на гучний зв'язок і відразу починаю бігати по кімнаті, як в одне місце ужалена.

- Алісо, у тебе залишилося двадцять хвилин до початку лекції. Найголовніше не запізнитися. Натягуй на себе хоч щось з одягу та лети в універ! Швидко!

Так і хочеться вигукнути “добре, мамо”, але я прикушую язик, бо друзів у мене в цьому закладі небагато, Міранда мало не єдина, яка мене підтримує, тому я не можу дозволити собі її втратити.

- Я зроблю все можливе. Дякую, що розбудила. - Вигукнувши це, я відразу завершила виклик, тому що я була впевнена, що далі будуть ще слова, від яких я могла б вибухнути й відповісти не в самій дружній формі. Саме тому я вирішила не ризикувати.

Відкриваю шафу, хочу дістати джинси, але звичайно ж з моїм щастям за джинсами тягнеться весь стос одягу і тут же встеляє підлогу моїм ганчір'ям. Витягаю з цього бардаку те, у що можна встрибнути без будь-яких зусиль і тут же мчу до раковини почистити зуби. Однією рукою розчісую своє волосся, іншою намагаюся хоч якось почистити зуби.

За десять хвилин я повністю готова до виходу. На своє зображення у дзеркало навіть не дивлюся, бо впевнена, що там кошмар. Мої нерви цього точно не витримають. Хапаю рюкзак і вибігаю з кімнати.

Я завжди ненавиділа фізкультуру за те, що там потрібно було здавати норматив з бігу. А з ним у мене завжди справи були кепські. Ось і зараз, пробігши тільки дві хвилини, я вже готова впасти на землю і жадібно ковтати ротом повітря. Я дихаю так, ніби тягну за собою двохсоткілограмову фуру, але все одно не зупиняюся, мені кров з носа треба потрапити на цю чортову пару. Мені не можна створювати зайвих проблем, точно не можна, інакше Янгу доведеться розв'язувати мої проблеми, а я потраплю до нього в довічне рабство. На що я точно не погоджуюся. Від цих думок я навіть переборюю себе і починаю бігти ще сильніше.

В аудиторію я залітаю секундою пізніше за дзвінок. Залітаю на такій швидкості, що мало не врізаюсь у стіл викладача. Ось це знайомство в нас вийшло б, якби я на стіл до нього застрибнула...

Варто мені зупинитися, як задишка стає такою, що я просто згинаюсь навпіл і починаю дихати так, ніби зараз відкинуся. Мені здається, що всі мої проблеми позаду, і я взагалі молодець, як чую грізний голос викладача.

- Дівчино, ви щось забули у цій аудиторії? - Підіймаю голову і тут же упираюся поглядом у мужичка, який свердлить мене своїми очима. І, судячи з його незадоволеного обличчя, моїй появі тут він не дуже й радий...

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍