Таня Толчин - Туманний Острів, Таня Толчин

Глава 12

Перші промені світила осяяли Туманний Острів, яскрава Сонячна Богиня явила свій образ, пробуджуючи довкілля. Десь в поселенні лунали голоси і хрускіт сухих гілок, в кронах крислатих дерев щебетали птахи.

Сессіл сиділа на порозі своєї нової оселі, з насолодою смакуючи напій із обсмаженого коріння цикорію, який вже встигла приготувати. Також вона додала в нього трохи меду, що взяла на загальній кухні.

На новому місці не зовсім зручно спати, адже ліжка не було, лише солома, на яку дівчина постелила свій плащ. По сусідству в гончарній майстерні Джо всю ніч кашляв. Трохи згодом до нього навідалася Енн, яка щось невдоволено бурмотіла, благаючи старого випити відхаркувальне зілля. Як виявилось, вона залишилась ночувати із Джо…

«Ось і знайшли на схилі літ одне одного…» - Сессіл посміхнулася своїм думкам, блаженно прикриваючи повіки із черговим ковтком солодкого напою.

 - Добрий ранок! Як влаштувалась на новому місці? – хрипкий голос Рассела змусив дівчину схопитись на ноги. У променях світила його очі виблискували блакиттю, а ось обличчя здавалося суворим і напруженим. – Дозволь зайти всередину та подивитись, - мовив він наказово.

 - Будь ласка… - пробурмотіла збентежена цілителька. – Хотіла Вам подякувати за цю кімнату… Мене все влаштовує…

 - А мене ні, - Рассел вказав кивком голови на солому. – Зробимо тобі ліжко. Негоже спати на підлозі. І стіл не завадить, щось змайструємо… - він діловито оглянув кімнату. – А що це ти п’єш? Аромат на весь ліс…

 - Бадьорий напій, вельми смачний… - Сессіл розгублено знизила плечами.

 - Пригостиш? – на суворому чоловічому обличчі з’явилась подоба посмішки. Сессіл мовчки простягнула йому своє глиняне горнятко, капітан зробив декілька ковтків, здивовано здійнявши брови. – Доволі незвично, але смачно!

Рассел вже скупався в озері, на засмаглій шкірі виблискували краплини води, на чоло спадали вологі чорні пасма волосся. Аніскілечки і нікого не соромлячись, він ходив по селищу без сорочки, в одних штанах, лише накинувши на плечі лляний рушник.

Зніяковіла Сессіл опустила погляд, намагаючись не дивитись на капітана. Чомусь серце так схвильовано тріпоче, коли цей чоловік поруч… Серед татуювань на його тілі спостерігалося багато шрамів, як доказ багаторазової участі лардонця в битвах і колотнечах…

«Цікаво, що спонукало його стати на шлях піратства?» - Сессіл крадькома окинула чоловіка поглядом, саме зараз він здавався схожим на лісного звіра, що перебував у своїй стихії.

 - Наступного разу прийду із своїм горнятком. Приготуєш і для мене такий напій. Якщо щось потрібно, звертайся, - Рассел розвернувся і попрямував в бік споруди для чоловіків.

Сессіл лише зітхнула, посміхаючись… Так, для капітана вона приготує найсмачніший напій, самісіньку Душу туди вкладе! Дівчину охопила легка ейфорія і бажання щось негайно робити! До приготування сніданку ще є час, отже наразі вона вирушила до лісу вивчати місцеву флору.

Стоячи посеред гущавини, цілителька розгублено озиралась навкруги…

«Скільки ж тут усього корисного росте!» - такої різноманітної багатої флори на Горті і близько не спостерігалося… Мальгези якісь величезні, не такі, як зазвичай… Сессіл похапцем назбирала букет цих квітів, адже потрібен пилок. Вже за півгодини дівчина несла оберемки різних рослин, прямуючи до своєї оселі.

 - Що, чаклунка, будеш свої зілля робити? – Джо сидів на порозі гончарної майстерні, витираючи ганчіркою брудні руки.

 - Та чого причепився до дівчини? Вона для всіх нас старається! Ось би твій кашель вилікувати, бо і сам мучишся і усім навколо дошкуляєш! – невдоволено бурмотіла Енн, яка щойно вийшла надвір. – Сессіл! Ходімо, покажу свою грядку!

 - Темрява вас забирай з вашими зіллями, нічого вживати не буду! – гаркнув старий, а Енн лише махнула злісно рукою в його бік.

Наблизившись до великого квітника Енн, що знаходився неподалік, цілителька здивовано завмерла.

 - Боги! Та це ж ерганза! – вона присіла навпочіпки, торкаючись пальцями дивної в’юнкої рослини із круглим твердим листям. – Вона досить рідкісна, має неабиякі цілющі властивості… Гербі привозили ерганзу з інших островів на замовлення… він беріг її, мов свою Душу, потроху додаючи до зілля…

 - Та цього бур’яну тут вдосталь! Вже втомилась його виривати! – Енн різко висмикнула рослину з землі і шпурнула поруч, а Сессіл лише ахнула і обережно підняла її, обтрушуючи з коріння рештки землі. Стара реготнула, похитавши головою.

 - Ой, дівчинко… Тут багато-чого цікавого росте… а грибочки які!

 - Ви обережніше з грибочками, бо серед них і отруйні є, - мовила Джинна, наближаючись. – Усім доброго ранку! Енн, ходімо вже сніданок готувати! А ти, Сессіл, збирай свої рослини, або приєднуйся до нас, - дівчина привітно посміхнулась. – Моя рука сьогодні вночі вже майже не боліла. Ти дійсно гарна цілителька…

Сессіл з неабияким благоговінням розвісила пучки зібраних рослин над своєю пічкою, а також і надворі під навісом даху. Опісля вона попрямувала до кухні, де вже господарювали місцеві жінки, пожвавлено щось обговорюючи.

 - Я минулого разу вже ходила, але піду і знову, якщо ніхто не бажає… боягузки! – вигукнула Джинна, нарізаючи якесь листя до салату.

 - Доброго усім ранку, а про що мова йдеться? – несміливо запитала Сессіл.

 - Ось, вирішуємо, чия наразі черга йти годувати Стража. Джинна з Ноелом частенько ходять до берега, готуючи в печері вариво, - Гізер гучно видихнула, впираючи руки в боки. – А я і гадки не маю, як ото варити! Та й боюсь до смерті я того ящура… В нас таке правило, що раз на три дні хтось навідується до його печери і годує…

 - Я можу піти, якщо потрібно, - мовила Сессіл. – Заразом і шлях до берега вивчу. Стража я не боюсь… Від людей можна очікувати більшої небезпеки, ніж від тварин… Боюсь я лише Духа Темряви…

 - Ось і домовилися! – радісно та з неабияким полегшенням вигукнула Гізер. – Післязавтра досвітку і підеш тоді з Джинні й Ноелом…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍