Галина Курдюмова - Попелюшка навпаки, Галина Курдюмова

- Музика закінчилась. Ваше Високосте, прошу, проведіть мене до сестри, бо в такому натовпі це не просто зробити.

- Краще вийдемо на свіже повітря, Кароліно.

- Ні!

Та Рауль міцно тримав мене за руку, просуваючись до виходу у сад. Примінити звичайні дівчачі штучки, щоб вирватись і втекти? Не той випадок. Принцові горішки ще цінніші, ніж герцогові. На вагу діамантів, мабуть. Якщо зіпсую, гільйотиною не обійдеться. Йой!

Поки я роздумувала, що робити, ми вже опинились у тій самій альтанці, де нещодавно сиділи із герцогом. Якимось чином нам вдалось відірватися від зграйки дівчат, що крутилися навколо принца. Густі лози ховали нас від чужих очей.  У цій напівтемряві мені здалося, що поруч не спадкоємець престолу, а звичайний гарний юнак. Коли б це було так, то я була б щаслива. Це ж треба, щоб впав мені у душу саме той єдиний, на якого я не повинна навіть дивитись? Кого повинна на блюдечку із блакитною облямівкою принести зведеній сестрі, яка його навіть не кохає? За що така несправедливість?

- Тепер ти знов лісова діва Олі, - моєї щоки торкнулося тепле повітря. - То що, летиш зі мною?

Губи Рауля були близько-близько. Ще раз, один-єдиний раз спробувати цю солодку отруту. А потім відштовхнути, не фізично, а морально. А може, і фізично, і морально. Зробити щось таке, щоб і думати про мене забув.

- Летиш?

- Із залітним вітром? - перепитала я майже губи в губи, із жахом розуміючи, що видала себе цими словами із головою.

- Сьогодні  ми полетимо разом. Не варто боятися чогось нового у житті, Олі…

Губи Рауля таки торкнулися моїх і я чесно, як і хотіла, віддалась почуттям, розчинилася у просторі, мов сіль у воді, пила із насолодою його захоплення, його ніжність, його пристрасть.

А потім відштовхнула обома руками, краючи власне серце, вигукнула гнівно:

- Ви не мали так чинити зі мною, Ваша Високосте! - І вибігла з альтанки.