Валерія Дражинська - Крізь пекло, Валерія Дражинська

12

Я, схлипуючи, поплелася відчиняти. Напевно, Свєта - охорона внизу її пропускала без попереднього дзвінка.

Але на порозі стояв винуватець моїх сліз, як завжди чарівний. Щелепа у мене втрималася на місці з великими труднощами. Я навіть злегка протверезіла.

- Лікуємося народним методом? - з ледь помітною усмішкою поцікавився він.

Ось це вчасно! Ось так завжди. Закон підлості! Добре хоч мокрі й червоні очі не прокоментував. Я виглядала, напевно, як городнє опудало!

Треба було щось відповідати, але всі розумні думки зробили гарний пірует із моєї ще не до кінця тверезої голівоньки.

- Марта приїхала! - розвела я руками.

Що я мала на увазі, я й сама не зрозуміла.

- Чим викликала в тебе скупі сльози розчулення! - іронічно підказав Влад, переводячи погляд своїх сріблястих очей кудись мені за спину.

Куди саме я здогадувалася та обертатися не збиралася. Знайомити їх не хотілося. Брюнетка поруч із ним підсвідомо викликала відчуття загрози.

Влад же, з піднятою бровою, роздивився заплакану Марту та чарівно посміхнувся їй, чим викликав судомне зітхання. На іншу реакцію я й не розраховувала.

- Я перервав задушевну бесіду?

- Ми це... - мачуха глибоко задумалася, що вже само по собі погано! - За морем тужимо!

Я подумки застогнала.

- Вражає! - усміхнувся Влад.

- Лізо, що ти тримаєш молодого чоловіка біля порога, - накинулася на мене Марта, намагаючись бурхливою діяльністю приховати свій хмільний стан, - впусти його. Я мачуха Єлизавети, - представилася вона, простягаючи руку для потиску. - А ви, напевно, Владислав, наш рятівник? Приєднаєтеся до нас?

- Ти прийшов мене в кіно запросити? - не дала я йому й рота розкрити.

Влад із веселим здивуванням подивився на мене, але все ж таки видавати не став.

- Раз ти так кажеш! - протягнув він. - А ти не заснеш під час сеансу?

- Намагатимуся не спати, - пообіцяла я та побігла одягатися.

За п'ятнадцять хвилин я при повному параді вийшла у вітальню. Марта захоплено розважала Влада розмовами, вочевидь забувши про своє презирливе зауваження з приводу "поліцейського".

- Ходімо? - невпевнено прошепотіла я.

Явне поліпшення зовнішнього вигляду залишилося, на мій превеликий жаль, без належної уваги. Ігноруючи мене, Влад ввічливо попрощався з Мартою та попрямував на вихід. Я образилася і зберігала горде мовчання весь шлях до його машини. Подзвонила мачуха. Що ще їй треба?

- Так!

- Схвалюю! - пролунав у слухавці гучний, збуджений голос. - Він такий сексуальний! Тепер я тебе розумію! І де ж водяться такі ...

- Відчепись! - перебила я оди Владу та поклала слухавку.

Одинцов з усмішкою подивився на мене. Він усе чув. Марта так кричала!

- Як твоє плече? - запитав він, делікатно позбавивши мене незручної ситуації.

- Заживає! - буркнула я.

Злість на всіх і вся не відпускала всю дорогу.

- Чому ти злишся? - спокійно запитав Влад, гальмуючи біля кінотеатру.

- Тому що не можу тебе зрозуміти! - виклала я, все ще перебуваючи в не зовсім тверезому та в не зовсім добродушному стані. - Навіщо ти прийшов?

Замість відповіді він нахилився до мене та ледь відчутно поцілував у куточок губ. Повільно по тілу почала підніматися хвиля збудження.

- Ти така мила, коли злишся! - усе ще надто близько посміхнувся Влад.

З його боку все так тонко й обачливо продумано, але, чорт забирай, діє! Невимушена близькість моментально обеззброювала! Всупереч іронічному настрою, губи самі по собі розтягнулися в щасливій усмішці. І аж надто безтурботно я відмітила його здатність вправно мною маніпулювати, і чомусь підозрюю, не тільки мною. Але від злості не залишилося й сліду.

- Яким фільмам надаєш перевагу? - відсторонившись, поцікавився Влад.

- А що є на вибір?

- Ходімо, подивимося!

Мій вибір був дивним для мене самої: Дракула з Люком Евансом. Я не любила фантастику, віддавала перевагу реальним історіям, але з Владом, з невідомої причини, потягнуло саме на цей фільм. Очі у майора майже непомітно змінили вираз, стали більш відстороненими чи що?!

- Якщо тобі таке не подобається, то давай підемо на інший фільм, - обережно запропонувала я.

- Полюбляєш таку фантастику? - жартівливо поцікавився він.

- Це просто фільм! - не знаючи навіщо, почала виправдовуватися я, якийсь незрозумілий вираз був у нього на обличчі! - Пішли на будь-який інший! Вибирай сам.

- Мені все одно! Але якщо ти хочеш, підемо, подивимося! - цього разу посмішка була не доброю, але від того не менш красивою.

У голові зміцнилося переконання, що, намагаючись зрозуміти Влада, я собі тільки мізки поламаю. Головне, він тут та за власним бажанням! Усі непотрібні та, на даний момент, неважливі для мене аналізи, були закинуті глибоко в підсвідомість.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍