Ліра Куміра - Чи є життя після весілля?, Ліра Куміра

Розділ 27. Складне рішення

Ірміан
Цей похід з самого початку вибив мене з колії. Астелія щоразу влипала в неприємності, а я не тільки не контролював ситуацію, але й допомогти їй нічим не міг. Це злило, а почуття безпорадності просто добивало.
От і зараз я дивився на свою найдорожчу дружину, яка ще пару хвилин тому була крижаною статуєю. Намагався зняти з неї прокляте намисто, але в мене не виходило, пробував достукатися до коханої через наш з нею зв'язок, але й тут нічого не вийшло, і тільки одна його наявність говорила про те, що Асті жива. Слабка втіха, адже я не міг зрозуміти що з нею сталося і чому моя дружина вкрилася магічним льодом.
Зараз же, коли вона стояла навпроти мене, повернувшись у свій звичний образ, я не приховував усіх своїх почуттів, і вперше за наше сімейне життя накричав на Астелію. Так, це було проявом слабкості, але зізнайтеся мені, хто б зміг стриматися, коли ледь не втратив своє кохання вкотре?
Умовляти? Я вже пробував, як і намагався розтлумачити дружині, що вона не повинна намагатися сама щось зробити, ми зобов'язані діяти спільно, в цьому і полягає секрет успішного шлюбу. Але це в ідеалі, насправді ж у нас нічого до пуття не виходило, тому я й розлютився, вказуючи Асті на її недосконалість, невміння бути нормальною дружиною. Зрозуміло, я так не вважав, але в той момент просто не зміг стримати безвихідь, що рвалася назовні. А якби я її втратив? Що тоді? Чому вона ніколи про це не думає і чинить, як їй заманеться?

- Ти ж знав, що вибираєш ненормальну… - я бачив, що завдав своїй коханій болю, але вважав, що їй потрібно пройти цей виховний процес і нарешті подорослішати.
А тут ще Дерек втрутився, відволікаючи нас на нагальні проблеми. Дійсно, зараз не час і не місце для наших сімейних розбірок. Я ніколи не був таким нестримним, і трохи розгубився, усвідомивши свою емоційну залежність від цієї жінки, яка стала моєю дружиною.

- Поговоримо потім, - поборов у собі бажання обійняти Астелію і обернувся у бік підлеглого. - Що цього разу?

– Магометри, вони видають велике магічне обурення. Схоже на штучний землетрус, - залишивши всі думки про проблеми у своєму шлюбі на потім, я ошелешено дивився на прилади, що видавали нереальні числа та сигнали.
Якщо тут немає помилки, то на нас чекає грандіозний землетрус, він буде гіршим за те, що було нещодавно, ось тільки зараз ми знаходилися в самому епіцентрі подій, і втекти навряд чи вдасться. По-перше, часу залишалося все менше, а по-друге, я не зможу піти, залишивши тут своїх підлеглих, які ще сплять у крижаному коридорі.

– Які у нас плани? - Астелія найкраще мене знала, і чудово бачила картинку в цілому, тому відкинула у бік свої образи і підійшла дізнатися що ж на нас чекає.

- Якщо ми не можемо уникнути катастрофи, то ми повинні їй запобігти, - як це зробити я ще не знав, але сподівався на допомогу Амелії, все ж таки вона була універсалом, і будь-яка магія слухалася сестру моєї дружини. - Амі, ти не могла б нам чимось допомогти? - Дівчина кивнула, підходячи, після чого заплющила очі, звертаючись до своєї Сили.
Секунди тяглися, наче вічність, а ми тим часом повернулися до місця, де мирним сном спали стражники, і збирали верхолазні пристосування. Якщо дракониці не вдасться допомогти, то запасним планом буде спроба спустити підлеглих на тросах і спробувати відбігти хоча б від гори, може нам вдасться врятуватися самим і врятувати тих, хто потребував нашої підтримки.
Про тих, хто міг постраждати за межами цієї ділянки в Пустоші, я намагався зараз не думати. Нехай про це голова болить у Дрейка, який уже отримав надіслані йому дані з магометра.

– Це не гора. Щось є під нею, і це «щось» намагається прорватися назовні, - виклала Амелія, ледь розплющила очі після промацування породи, яка нас оточувала.
Час від часу не легше.

- Отже, спустимося вниз і все самі перевіримо, сподіваюся час у нас все ще є, - подала голос Астелія, а я недовірливо подивився на дружину. Її пропозиція не була позбавлена ​​логіки, але знову наразити її на ризик? - Ірме, ти ж знаєш, що вибору у нас немає. І я не біжу сама, я кличу тебе з собою. Нехай Христина, Дерек і Амелія спускають вартових, це буде їхній шанс, а ми спробуємо разом зробити те, що повинні, - чорт би взяв цю відсутність варіантів.

- Добре. Але обіцяй, що від мене ні на крок, — суворо подивився на кохану, намагаючись не показувати свій страх за її життя.

- Так, мій лорде, як накажете, - усміхнулася моя дружина і акуратно стиснула мою руку.

- Тоді пішли, часу зовсім немає, - я кивнув Дереку, що мовчав до цього, показуючи, що порятунок підлеглих тепер у його руках, сам же поспішив разом із Астелією вниз.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно