Горова Ольга - Лавандовий грудень, Горова Ольга

– Я виправдаю, обіцяю, – запевнив він її, відкривши свою машину і допомагаючи Мілі сісти на пасажирське сидіння. – Щоправда, у засобах орієнтуватимемося по ходу, – підморгнув Женя, знову нічого не пояснюючи.

– В сенсі? – її усмішка ставала все ширшою, і це змушувало розслабитися щось усередині його черепа, що стиснулося та давило на скроні з того часу, як він зайшов у кафе і помітив її.

– Побачиш, – він тільки хмикнув, завів машину та виїхав зі стоянки.

 

Запитання у Мили виникли лише тоді, коли вони виїхали за межі столиці. Та й то не відразу.

– Женю, а все-таки, ми куди? – здивовано і з цікавістю поглядаючи у вікно, спитала вона, розглядаючи засніжені узбіччя та величезні сосни.

– До мене. У гості, – посміхнувся він, уважно стежачи за дорогою.

Міла повернулася з подивом.

– Хіба ти живеш за містом? Так далеко від офісу?

– Ні, Міло, я живу не дуже далеко від тебе, до речі, хвилин десять машиною. А їдемо ми на мою «малу батьківщину». Ти ж сама казала, що ще не була в моєму рідному місті, а давно хотіла. Сьогодні четвер. До ночі дістанемося. Ось і влаштуємо тобі «уїк-енд», – на мить відірвавшись від шляху, він підморгнув.

А ось Міла очманіла:

– Ти жартуєш? – вона й усміхнулася, і при цьому так округлила очі, що йому ще смішніше стало.

– Ні, – Женя знову повернувся до спостереження за дорогою. – Зараз тільки на заправку якусь заїдемо: перекусимо та машину заправимо.

– Але ж ми речей зовсім не взяли, – якось зовсім розгублено простягла вона, запустивши пальці у волосся. – Нічого...

– Не хвилюйся, – Женя перехопив одну її руку і переплів їх пальці, не відриваючи погляду від дороги. – Скільки там на три дні нам треба? Купимо, розберемося. Іноді треба робити незаплановані дурниці та піддаватися поривам, – впевнено і трохи відчайдушно зауважив він.

– Гадаєш? – Мила якось недовірливо хмикнула. – І часто ти так робиш?

– Вперше, але читав про це десь, – розсміявся Женя, скинувши швидкість і почав повертати до заправки, яка вже виднілася неподалік.

Його відповідь змусила розсміятися й Мілу.

– Вперше? А говориш так упевнено, ніби вже разів десять пробував і завжди вдало.

– Ти мене надихаєш на експромти! – знизав плечима і поцілував її долоню. – Ти ж моя фея!

Мила переривчасто зітхнула і якийсь час помовчала, здається, трохи зніяковівши від його слів. Але з визначенням "моя" не сперечалася. А його від цього зсередини аж розпирати почало якоюсь гордістю та задоволенням.

– Що з тобою сталося сьогодні, Міло? — трохи обережніше й мʼякше спитав він, заглушивши машину, коли вони зупинилися біля колонки.

Вона знову зітхнула, але вже інакше.

– Помітив, так?

– Жартуєш? – Женя здивовано глянув їй у вічі, не поспішаючи вийти, хоч до машини вже підійшов робітник. – Як я міг не помітити?

Мила знизала плечима.

– Знаєш, нічого особливого за фактом. Я ж казала тобі, що іноді дуже гостро на багато що реагую. І зараз маю такий період. Нерозумно вийшло, насправді. Стояла в черзі у пункті служби доставки та розплакалася над рекламою фільму. Незручно. Всім довкола і мені теж, – вона опустила очі і якось важко зітхнула, вдавши, що цілком поглинута одяганням шуби. – Ой, я ж так і не забрала посилку з матеріалами, втекла, засмутившись, що ти помітиш і тобі теж неприємно від моїх бзиків стане, – вона зніяковіло стрільнула в нього поглядом з-під вій. – А якщо тепер до понеділка не повернуся, вони ж відправлять назад?

Женя криво посміхнувся. Відстебнув свій пасок безпеки, вийшов з авто і відчинив двері, допомагаючи вийти їй:

– Це взагалі не проблема, Міло! З цим ми розберемося за п'ять хвилин, зателефонуємо та попросимо відкласти твою посилку. Ти тільки у мені більше не сумнівайся, будь ласка, – він притягнув її ближче до себе та обійняв за пояс, доки вони йшли до магазину. Ніжно торкнувся щоки своїми губами в короткому цілунку. – Знаю, що ми ще не так довго знайомі. Але все-таки, пам'ятай про те, що я поважаю твої почуття та емоції, будь-які. І вони для мене важливі. Добре?

 Він підвів її до прилавка, говорячи це все. Продовжуючи обіймати. На мить затримав погляд на обличчі Мили, яка здивовано розглядала його самого. І відвернувся, щоб не бентежити більше, а дати можливість усвідомити та прийняти це для себе, поки замовляв паливо та обирав, що вони візьмуть обідом з нехитрого списку закусок на заправці.

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно